Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Раніше тільки я писав тексти для гурту, а зараз допомагає і Сем. На самому початку ми обидва грали на гітарах, але на вимогу Волтера мені довелося прибрати інструмент і залишити лише мікрофон. Джон пише музику для моїх текстів, і в нього це виходить просто чудово. Цей хлопець однозначно народжений для чогось великого, такий талант складно приховати. Джеймс грає на ударних і мушу зізнатися, що він дуже хороший у цьому. Ударні задають ритм та можуть змусити пісню звучати зовсім інакше. І знаючи все це, Джеймс, як не дивно, навіть не блазнює.
Гурт називається The Shadows, і над назвою ми не думали довго. У день, коли нам запропонували вперше виступити за гроші, ми з друзями зустрілися біля мого дому, щоб визначитися з назвою. Надворі стояла нестерпна задуха і надзвичайно яскраво світило сонце. Самі того не помічаючи, під час обговорення ми відвернулися від сонця й наче вишикувалися в шеренгу. Хтось щось пропонував, а я просто дивився під ноги. І тоді мене осяяло. Відповідь була перед нами — тіні. Я запропонував хлопцям, а їм сподобалось. Пізніше, коли на радіо ми засвітилися завдяки пісні «Душа», на нас звернув увагу досить відомий лейбл, запропонувавши вигідний контракт. Батько Сема одразу наполіг на тому, що до закінчення університету наші особи будуть приховані, а перший концерт відбудеться лише після виходу дебютного альбому. Отак і вийшло, що для шанувальників ми стали справжніми тінями, повністю відповідаючи назві гурту. На радіо крутять усе більше наших пісень, але ніхто не бачив жодного з нас.
Ну а тепер те, що й турбує мене найбільше — Софі Маєрс. Хотілося б написати, що я закоханий у цю дівчину й не знаю, що робити. Але не можу. Моя ситуація зворотна. Із Софі ми знайомі з дитинства, навчалися в одному класі в академії й там же почали зустрічатися. Усе йшло своєю чергою, ніби за заздалегідь складеним сценарієм. Але згодом я все більше розплющував очі на наші стосунки. Нічого нормального і тим більше правильного в них не було. З кожним днем я відчував тягар того, що поряд не та людина і я теж у цьому винен. А потім я зрозумів, що не кохаю Софі і, схоже, ніколи не кохав.
Прорив гурту так сильно відволік мене, що було просто не до з'ясування стосунків, тож цей «цирк» так затягнувся.
Ситуацію не покращує ще й те, що найкраща подруга Софі — Пайпер Хенсі, зустрічається із Семом. Дівчатам просто здалося кумедним, що їхні хлопці будуть найкращими друзями. Сем розумний, тому я одразу зрозумів, що ці стосунки для нього ролі не важливі. І все ж таки було дивно, що він їх не рвав. Сем взагалі досить дивний хлопець: замкнутий, небалакучий і постійно задумливий.
У Джона і Джеймса нікого немає. І якщо для першого, головне в житті музика, то другий на повну користується слабкістю протилежної статі. Якщо чесно, іноді я все ж таки заздрю їхній свободі.
Останнім часом я все більше замислююся про стосунки, нормальні стосунки. Хаос, у зв'язку з підготовкою альбому, вщух, і я усвідомив, що взагалі не хочу бачитися із Софі. Неначе я переріс її, випадково забув у минулому чи в іншому житті. Звичайно, варто було порвати з дівчиною, яку не кохаєш. І я робив це й не раз. Сем із Джоном завжди підтримували мене при кожному розставанні, а таких було чимало. А ось Джеймс ніколи мене не розумів, вважаючи Софі «гарячою штучкою».
Але після дня народження я ніби прозрів. З того дня сильно закрившись у собі, я все більше розумію, що хочу зустріти ту саму. Це звучить настільки банально, що я навіть друзям не говорив, а в щоденник ось зміг написати. І я так сильно хочу знайти її. Хочу відчути справжні почуття і бути впевненим, що це взаємно. А навіть якщо ні, то заради справжніх, живих почуттів. Щоб от прямо з головою зануритися, щоб думати тільки про неї та чекати на кожну зустріч. Хочеться радіти банальній СМС із запитань: «Як справи?» і бути на сьомому небі від слів: «Я тебе кохаю».
А, може, таке можливе лише у фільмах та книгах?»
***
Дорогою до університету, думками я був ще на останньому абзаці щоденника. З дитинства будучи романтиком, я частенько дивився з мамою любовні комедії і тоді здавалося, що в житті так само. Але ставши дорослим, я лише мріяв, що колись летітиму після репетиції до тієї єдиної, без якої не зможу уявити життя. Нещодавно, навіть, говорив про це з мамою, на що отримав відповідь: «Кохання — його не шукають, воно прийде саме, несподівано, спонтанно, потрібно тільки відкрити серце». До речі, їй ніколи не подобалася Софія, а от батько вважав її чудовим варіантом для мене.
Прямуючи до потрібної аудиторії, я все ще був занурений у думки.
— Джейкобе! — вигукнув містер Берклі. — Мало того, що ви запізнилися, то ще й увійшли без стуку, — невдоволено причитав він. — Ні, я, звісно, розумію, що ви вважаєте себе вищим за все це, але…
— Вибачте за запізнення, — квапливо сказав я, тим самим перебивши викладача.
— Ви хоч знаєте, який зараз курс? — не вгавав він.
— Так, містере Берклі, у нас психологія, — спокійно відповів я, не звертаючи уваги на смішки студентів, що луною розносилися величезною аудиторією у вигляді амфітеатру.
Я тупцювався біля вхідних дверей, стискаючи в руках рюкзак, чекаючи дозволу зайняти своє місце. Купа поглядів, спрямованих на мене, чомусь зовсім не бентежили, навіть на трішки не торкаючись порожнечі всередині. Від надмірної уваги мені було просто ніяк!
— І про що ж ви замислилися, раз увійшли без стуку? — не припиняв викладач.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим», після закриття браузера.