Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

Батько накидається на материнську скарбничку, де вона зберігає таємні припаси, зберігає, щоб він нічого не побачив. У будь-яку годину дня й ночі він — єдиний, хто опускає монети в її отвір. Він паленіє. Його прутень такий важкий, що насилу піднімається. Дружині доводиться йому трохи пособляти. Вранці, ще сонний, він тицяється в борозну, що розділяє її сідниці, вона ще спить, іззаду він намацує її м’який горбок, де ти, серденько, душа вже прокинулася. Партія в теніс у його клубі, де все антисептично, може почекати. Спочатку в жінку входять два пальці, немов слухняні діти, потім у неї закладають компактний вибухопакет. Компактний і мелодійний радіоприймач, який зберігає наші бажання в піднесеній пам’яті, виходить в ефір разом із музикою. Буде виконано всі заявки, ми маємо на це повне право, дихайте глибше! Нам точно відомо все найкраще, найкраще стоїть у нас удома на серванті. Чоловік бере в руку свого смирного цвіркуна й ломиться в розкриті від здивування задні двері дружини. Вона здалеку чує, як до неї наближається його ходова частина. Вона викинула із салону своєї малолітражки всі почуття, але ж у неї ще лишається багажник! Туди цілком влізуть важкі геніталії, про запах ані гадки. Простирадлам чистоту дотримати непросто. Своїм слинявим спонсором чоловік доїть жінку, немов сліпу корову, тягаючи її за вим’я. Ми під дахом свого будинку, і дерева давно скинули листя з гір. Вічнозеленому чоловікові з цією жінкою не потрібно дбати за безпеку, його затишно вкрили, і на небесах ні хмарини. Чоловіче «хазяйство» почувається в нас, у жінках, як удома. Навряд чи для нього вдасться відшукати кращу місцинку, ніж за нашими соромітними губами, які розступаються, наче гірська ущелина перед бурхливим потоком. За це задоволення жінка щомісяця отримує життя готівкою, її кидають на стіл, щоб вистачило підтримати вогонь у вогнищі. Завтра вона знову розчинить перед дитиною двері, відправляючи її зі школи просто в життя, чоловік оплатив і цю монотонну й заїжджену мелодію, він обсмажує свою велику сосиску, загорнуту у волосся й шкіру, у її печі. Шкільний автобус застряг надовго.

Жінка говорить, що дитині теж час їсти. Чоловік її не чує, він швидко перегортає свій кишеньковий лексикон. Будинок належить йому, слово його звучить вагомо й буде сприйняте з радістю. Він розтягує її соромітні губи, щоб перевірити, чи досить розбірливо він на них розписався. Він несамовито пхає всередину свого язика: одного чудового дня він повернувся додому як грім серед ясного неба, навчившись цього мистецтва деінде. Він радісний і світлий як бог. Незабаром він знову повернеться в офіс і кепкуватиме над секретаркою. Йому може наказувати тільки він сам! Він пробує нові й нові пози, потужними поштовхами заганяючи свого візка в стоячі води дружини, а тоді як божевільний починає гребти веслами. Рятувальний жилет йому не потрібен, він ніколи не стане натягувати шматок силікону на червону голівку, аби тільки зберегти здоров’я. Дружина його давно вже має здоров’я. Вона корчиться під ним, кричить, коли з його жолудя, що зручно влаштувався всередині, виривається назовні ціла орда неспокійних насінин. Що трапилося? Так голосно може подзенькувати холодними крижинками в келиху лише той, кому нема чого переживати за своє життєве становище.

Чоловік, який затис домашню скотинку в лещатах стегон, щоб кусати її за щоки й щипати за перса, склав для себе програму, щоб звести весь процес до його головної суті. Так, ви побачили все, як є! І побачите ще більше, коли ранком розчиняться сонні ворота й зігнуті спини блискучої череди (всі напоєні!), яка щойно уздріла сонце, знову зникнуть у темряві, у якій шкіру долі розвішують на просушку. Так, іноді один із череди застряє у насочуваній оболонці. Хто на нас зглянеться? Нехай краще концерн доверху наб’є надприбутками черево, ніж ці зайві люди, вірні хіба що своїм бідним іменам, відкладуть бодай щось на власний будиночок із садком. Увесь зиск — іноземному мультимільйонерові — власникові фабрики, щоб він своїм гарчанням розбудив нас, загорнув у папірець і з’їв. У дитини в цій родині є своя майстерня, у якій хлопець трудиться й де трудяться над ним. На Різдво він зіграв на скрипці соло, стоячи перед яслами з дитиною Христом, зіграв зворушливо, собі до пари. Сніг цього року випав рано й пролежить довго, мені шкода.

За якийсь час до будинку навідується незвана й невблаганна сусідка. З неї дощем сиплються скарги — звичайна слабість жіночої статі, що пробудилась, нарешті, і здатна, крокуючи по щаблях, перебороти свою обмеженість тільки вічними докорами й голосінням. Сусідка настирлива як комаха. Вона освітлює людей на луках своєю лампою й світлом власних негод, перевіряючи сум пані директорші. Вона підносить хвалу синові Бога, який створив людей з пороху у цьому краї, а їхні дерева перетворив на папір, прагне цією хвалою підійти під божу ласку для дочки, що закінчує комерційне училище. Чоловік сусідки більше не мітить на неї, тепер його мішень — двадцятилітня офіціантка із привокзального ресторану. У дружини директора немає для гості слів розради, ці прохолодні напої давно вже висохли. Її оточує невагоме багатство меблів і картин, які знайшли спокій тільки тоді, коли стали її власністю.

Чоловік у неї великий і ласий, справжній сім’янин, любить поспівати й пограти. Він замовляє дружині за каталогом звабну білизну, щоб тіло її щодня було на службі й мало статутний вигляд. Він вибирає найпікантніші моделі, щоб вона відповідала зразкам на світлинах. Білизна для дружини — чисте марнотратство. Вона забуває її надягти й мовчить. Жодні червоні мережива не порушують її спокою, але, якщо подумати гарненько, саме це йому й подобається: щоб люди, які йому належать, зовсім забували про себе, коли він в’є для них любовний зашморг. Люди ці проходять спокійно, як час у їхній квартирі, і вони завжди його чекають. Чекає дитина, навколо якої кружляє ненаситний спорт. Чекає дружина, що її він жадібно порівнює з фотографіями й кінострічками. Там на автомобілях-комбі їдуть родини, не обтяжені дітьми й особливою приязню одне до одного, з набором інструментів у багажнику, із прутами, різками, наручниками й Гумовими сповивачами, призначеними для великих дітей, плоть яких тільки й знає, що нюняти, плакати й хапати все поспіль, аби її, нарешті, міг утихомирити хтось великий і товстий. Коли-небудь і дружини їхні виливатимуть молоко й затишок. Чоловіки любовно вдаються до спеціальних ін’єкцій — уколись і піднімись! — щоб довше триматись у