Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Выборный. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.

Терпилиха. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.

Наталка (вздыхает). Я i так терплю горе!

Выборный. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво)у мене єсть на примiтi чолов’яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.

Наталка (в сторону). От i бiда менi!

Терпилиха. Жартуєте, пане виборний!

Выборный. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.

Наталка (с нетерпением). А хто такий той жених?

Выборный. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?

Наталка. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

Терпилиха. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.

Выборный. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?

Терпилиха. Я душею рада такому затевi.

Выборный. А ти, Наталко?

Наталка. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан — письменний, розумний i поважний — хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?

Выборный. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?

Наталка. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб’язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.

Терпилиха. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкóва.

Выборный. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?

Терпилиха. Уже рокiв трохи не з чотири.

Выборный. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, — не зжалиться над матiр’ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..

В продолжение сего монолога мать и дочь плачут.

№ 10

Выборный.

Ей, Наталко, не дрочися!

Терпилиха.

Та пожалiй рiдной,

Мене, старой, бiдной,

Схаменися!

Наталка.

Не плач, мамо, не журися!

Выборный.

Забудь Петра-ланця,

Пройдоху-поганця, —

Покорися!

Терпилиха.

Будь же дочко, мнi неслушна!

Наталка.

Тобi покоряюсь,

На все соглащаюсь

Прямодушно.

Все трое.

Де згода в сiмействi, де мир i тишина,

Щасливi там люди, блаженна сторона.

Їх Бог благословляєть,

Добро їм посилаєть,

I з ними вiк живеть.

Терпилиха. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров’я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене Бог тебе не оставить, моє дитятко!

Наталка. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi Бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…

Выборный. А все-таки «тiлько»! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, — мовчи та диш!

Терпилиха. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.

Наталка. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.

Выборный. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.

Терпилиха. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.

Выборный. Аби рушники були, а за прибори на весiлля не турбуйтеся: наш возний — чоловiк, не взяв його кат — на свiй кошт таке бундючне весiлля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, i ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собi з паном женихом i за весiлля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам’ятуй, що ти обiщала матерi. Прощайте, прощайте!

Терпилиха. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас Бог за вашу приязнь.

(Уходит вместе с выборным.)

Явление 7

Наталка (одна). Не минула мене лиха година; возний гiрше реп’яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей бiди привiдця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно i подумать, як з немилим чоловiком весь вiк жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда менi дiватись? Де помощi шукати? Кого просити? Горе менi! Добрi люди, помогiте менi, пожалiйте мене! А я од всього серця жалiю об дiвках, якi в такiй бiдi, як я тепер. (Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит.)Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра iз мого серця i наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навiки… (Встает и поет.)

Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?

Чого ж i я смутна тепер, чи не мати била? (2)

Мене ж мати та не била — самi сльози ллються;

Од милого людей нема, од нелюба шлються. (2)

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоть в серцi, но од тебе беруть мою руку. (2)

Спiши, милий, спаси мене од лютой напастi!

За нелюбом коли буду, то мушу пропасти. (2)

Действие II

Театр представляет прежнюю улицу.

Явление 1

Микола (один). Один собi живу на свiтi, як билинка на полi; сирота — без роду, без племенi, без талану i без приюту. Що робить — i сам не знаю.