read-books.club » Класика » Пошились у дурні, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Пошились у дурні, Кропивницький"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пошились у дурні" автора Кропивницький. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 13
Перейти на сторінку:
печі стовк­неться і розіб'ється…

Уклонившись, пішли.



ЯВА 12



Василь, Ан­тон, потім Гор­пи­на і Ориш­ка.


Василь (ре­го­че, ха­па­ючись за бо­ки). Ба­чив, бачив, Ан­то­не, як наші ха­зяїни ма­ло не по­дуріють з радощів?


Антон. Від чо­го ж то?


Василь. Послі, послі роз­ка­жу. От так шту­керія бу­де!..


Антон. Ой, не радій заз­да­легідь! Од­на­че по­ки там що, а те­пер на­ша во­ля! (Гу­ка). Ориш­ко! Мерщій сю­ди! Гу­кай на Гор­пи­ну!


Василь. Гор­пи­но, моя ри­бонько, скорій іди!


Оришка (вбіга). Чо­го це батько так ра­но поїха­ли до церк­ви, ще й до ве­черні не дзво­ни­ли?


Горпина (вбіга). Чо­го це так ра­но сьогодні по­ша­ба­ши­ли ро­бо­ту?


Василь. Ох, які ви, дівча­та, цікаві!


Антон. Ста­рим бо­гу мо­ли­тись, а мо­ло­дим ве­се­ли­тись!


Співають.


Ан­тон, Ва­силь і дівча­та.




Тепер нам во­ля,


Те­пер нам роз­дол­ля,-


Гу­ляй­мо ж, співай­мо,


До­ки щас­тить до­ля!




Дівчата.




Ой як же лю­бенько


Б'ється сер­денько,


Сміється й радіє,


З ко­хан­ня мліє!




Всі.




Тепер нам во­ля,


Те­пер нам роз­дол­ля,-


Гу­ляй­мо ж, співай­мо,


До­ки щас­тить до­ля!




Антон і Ва­силь.




Дівчино-серденько,


Любімось вірненько,


Ко­хай­мось довіку


Без міри, без ліку!




Всі.




Тепер нам во­ля,


Те­пер нам роз­дол­ля,-


Гу­ляй­мо ж, співай­мо,


До­ки щас­тить до­ля!




Завіса





ДІЯ ДРУГА



Левада. Вер­би і ло­за, річка. Ніч.



ЯВА 1



Горпина і тро­хи зго­дом Ва­силь.


Горпина (ви­хо­дить і при­див­ляється). На сил батько зас­нув! Чо­го це він та­кий ве­се­лий по­вер­нув­ся ве­черні, ма­ло не тан­цю­вав? "Одя­гай­ся,- ка­же,- завтра в най­кра­щу оде­жу та сподівай­ся до нас до­ро­гих гостей!" - "Яких?" - пи­таю. "Са­ма по­ба­чиш!" І дов­го все щось на­тя­кав та­ке, але я нічогісінько не розібра­ла. Все якісь шу­точ­ки, аж об­рид мені!.. Лед­ве-лед­ве улігся спати. Я та­ки, щоб за­пев­ни­ти се­бе, чи й справді зас­нув взя­ла со­ло­мин­ку та й по­лос­ко­та­ла йо­го по щоці, а ві хоч би тобі ву­сом морг­нув,- хро­пе!.. Що ж це ні Антона, ні Ориш­ки не­ма, і Ва­силь десь зап­ро­пас­тив­ся? (Сіда на пеньок і співа).




Світи, світи, міся­цю,


І ти, яс­на зо­ря,


Просвіти доріжку,


А де ми­ла моя.


У чис­то­му полі


Там шов­ко­ва тра­ва,


Гей, там дівчи­на ко­су


Та й розчісу­ва­ла!




(Гукає). Гу-у! Ориш­ко, гу!




Там дівчи­на ко­су


Та й розчісу­ва­ла,


Сест­ри­цям-под­руж­кам


Пе­ре­ка­зу­ва­ла…




(Знову гу­кає)




Сестриці-подружки,


Ви кай­тесь по мені,


Не дой­май­те віри


Та ко­за­ченькові.




(Знову гу­кає)


Що ж це й справді ніхто не йде? Самій якось аж ніби су­мно сидіти. Гу-у! Чо­го це Ва­си­ля так дов­го не­ма? Де він зап­ро­пас­тив­ся? А мо­же, де-не­будь при­таївся та до­жи­дає моєї звістки? Чуд­ний па­ру­бок! "Як ча­сом я,- ка­же,- не одк­ли­ка­ти­му­ся на твій го­лос, то знай, що то оз­на­ча, що хто-не­будь за на­ми зо­рить; тоді нявк­ни, як кішка, і я за­раз з'явлюсь!.." Ану-ну, чи відклик­неться, чи з'явиться?.. Няв, няв, няв! Ні, не чуть!


Де ти, ми­ленький?


Василь. Няв, няв, няв!


Гор­пи­на.




О, відкли­кається!


Голуб си­зенький!




Ва­силь (кра­деться ле­ва­дою).




Я тут, Гор­пи­но!


Я тут, риб­чи­но,


До те­бе ли­ну,


Моя єди­на!




Василь і Гор­пи­на (ра­зом).




Як мені лю­бо,


Сер­денько моє,


Які ж ми щас­ливі


Те­пер обоє!


Без те­бе, сер­це,


І світ не ми­лий!


Моєму ко­хан­ню


Не­має міри!




Василь і Гор­пи­на (ра­зом).




Як мені лю­бо,


Сер­денько моє,


Які ж ми щас­ливі


Те­пер обоє!




Горпина.




Моя ти дум­ко,


Щи­ра дру­жи­но!




Василь..




Дай при­го­луб­лю


Мою єди­ну!




Василь і Горпи­на (ра­зом).




Як мені лю­бо,


Сер­денько моє,


Які ж ми щас­ливі


Те­пер обоє!




Василь. Моя ти ри­бонько, моя утіхо, моє ти яс­не со­неч­ко!


Горпина. Справді? Ма­буть, та­ке яс­не, що аж в очах темніє? Тобі б все тільки аби цілу­ва­тись та го­лу­би­тись; а ти й не знаєш, що завт­ра, ли­бонь, якесь ме­не ли­хо че­кає? А ка­за­ла тобі скільки разів: уте­че­мо та ниш­ком звінчай­мось! А ти все: "Бо­юсь, бо­юсь!.."


Василь. Завт­ра нас, мо­же, щас­ли­ва до­ля, че­кає, а не ли­хо! Завт­ра, як то ка­жуть, баб­ка ще над­воє во­ро­жи­ла!


Горпина. Як? Що та­ке?


Василь. А та­ке, що ото я та­ку підвів ма­ши­ну, що твій батько і Кук­са ма­ло з ра­дощів не по­дуріли!


Горпина. Яку ма­ши­ну?


Василь. А що, ціка­во? От ти ме­не раз поз раз упріка­ла, що я по­лох­ли­вий і несміли­вий, ану, не­хай хто сміли­вий та­ку шту­ку ви­га­да.


Горпина. Та ка­жи ж бо швидш, що та­ке?


Ва­силь. Кор­тить? От­же й не ска­жу!


Горпина. Ска­жи! Я те­бе поцілую.


Василь. Еге, те­пер вже й "поцілую"! От ти все на ме­не, що я по­лох­ли­вий та несміли­вий!..


Горпина. Ну, на те, щоб ко­го об­ду­рить, не ве­ли­кої смілості тре­ба!..


Василь. Еге, роз­ка­зуй! Ну та й шту­ка ж бу­де! (Ре­го­че).


Горпина. Та чо­го ж ти так радієш?


Василь. Як чо­го? Я вже знаю чо­го! Як тільки діло піде й до кінця так, як во­но те­пер вже нак­лю­ну­лось, тоді ти вже пев­но бу­деш моєю!


Горпина. Як то бу­ду твоєю? А як я ще, мо­же, за те­бе не піду?..


Василь (з ля­ком). Як? Та ти ж…


Гор­пи­на. Бо­жи­ла­ся, що піду? Так що ж?.. А те­пера от не хо­чу, не хо­чу - та й тільки!..


Василь (з жа­ху не мо­же про­мо­вить). Так ти ме­не…


Гор­пи­на. Ану зап­лач! Чо­го ж ти не пла­чеш?


Ва­силь. Так ти ось як? Та ще хо­чеш, щоб я й зап­ла­кав? Та не діждеш же ти цього!.. Будь же ти…


(Хлипа).


Горпина. А далі що? Чо­го ж ти за­мовк?


Ва­силь. Ні, не за­мовк­ну! Будь же ти анах… Ні, не хо­чу я те­бе прок­ли­нать! Що ж з то­го прок­лят­тя? Ну, лю­би­ла, до­ки лю­бий був! Про­щай, Гор­пи­но, тільки ж ти ме­не й ба­чи­ла!..


Горпина (ха­па йо­го за ру­ки). Ку­ди ж ти?


Ва­силь. Не бійся, не ки­нусь в річку і на гілляці не по­чеп­люсь! Ти, мо­же, цього імен­но й хотіла б? Одійди ти від ме­не, зрад­ни­це! (Хут­ко йде).


Горпина. Ва­си­лю, Ва­си­леч­ку! Пост­ри­вай-бо, вер­нись! Ще, мо­же, й справді в річку ки­неться або на гілляці по­вис­не?.. (Побігла).



ЯВА 2



Дранко вибіга з ду­би­ною.


Дранко. Чув я, чув своїми ву­ха­ми, що отут во­ни співа­ли! І що то Ан­тон з моєю Гор­пи­ною, то я

1 ... 6 7 8 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пошились у дурні, Кропивницький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пошились у дурні, Кропивницький» жанру - Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пошились у дурні, Кропивницький"