Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жуль Верн"

говорили про мільйони, марно викинуті на розшуки Франкліна. Вони товкли, ніби документ плутаний, незрозумілий. Вони твердили, що минуло вже два роки відтоді, як сталась катастрофа, і тому мало надії знайти потерпілих. Мовляв, індіанці давно вже завели їх у глиб країни, і не можна ж обшукати геть всю Патагонію заради трьох чоловік, до того - шотландців! Такі марні й небезпечні розшуки, либонь, коштуватимуть більше жертв, ніж врятують людей! Словом, вони знайшли силу безглуздих доводів, аби відмовити. Вони пам’ятають капітанові проекти, й бідолашний Грант тепер уже загинув назавжди.

- Мій батько! Нещасний батько! - скрикнула Мері Грант і впала навколішки перед Гленарваном.

- Ваш батько?! Ви хочете сказати, міс...- спантеличено почав здивований Гленарван.

- Так, Едварде,- втрутилась Гелена,- це міс Мері та її брат Роберт - діти капітана Гранта, що їх адміралтейство допіру прирекло на сирітство!

- О міс,- мовив Гленарван, підводячи дівчину,- якби я знав...

Він не додав більше нічого. У дворі запанувала гнітюча мовчанка, котру порушувало тільки стримуване ридання. Ніхто не зронив і слова: ні Гленарван, ні Гелена, ні майор, ані слуги, що з’юрмились навколо. Але вигляд їхній красномовно свідчив: вони обурені поведінкою англійського адміралтейства.

Нарешті майор порушив мовчанку.

- Отже, сер, у вас тепер не залишились жодної надії?

- Жодної!

- Ну що ж! - вигукнув малий Роберт.- Тоді я сам піду до цих людців, і ми побачимо...

Мері зупинила брата, і він не закінчив своєї погрози, але стиснутий Робертовий кулак вказував на його аж ніяк не миролюбні наміри.

- Ні, Роберте, ні! - мовила Мері.- Подякуймо добрим господарям цього замку за все, що вони зробили для нас,- ми цього ніколи в житті не забудемо,- і підемо звідсіль.

- Мері! - скрикнула Гелена.

- Куди ж ви хочете йти, міс? - спитав Гленарван.

- Я припаду до ніг королеви, і побачимо, чи буде вона глуха до благань дітей, які просять врятувати їм батька.

Гленарван похитав головою - не тому, що не покладав надії на добре серце королеви, але він знав: Мері Грант навіть не пустять до неї. Хіба досягають коли благання до підніжжя трону? Здається, наче над входом до королівських палат накреслено слова, що їх англійці виставляють на своїх суднах біля керма: «Passengers are requested not to speak to the man at the wheel». 11

Гелена зрозуміла, про що думав її чоловік, і була згодна з ним. Перед очима в неї стало безрадісне прийдешнє цих дітей. І тут Гелені раптом спала висока й благородна думка.

- Мері Грант! - вигукнула вона.- Заждіть, моя дитино, послухай мене.

Молода дівчина, взявши брата за руку, хотіла вже піти геть. Вона зупинилась.

Гелена, схвильована, з блискучими вологими очима, повернулась до дружини.

- Едварде,- почала вона твердим голосом,- капітан Грант, пишучи листа й кидаючи його в море, доручив свою долю провидінню. Волею його лист потрапив до нас. Отже, ми й зобов’язані врятувати нещасних.

- Що ви хочете сказати цим, Гелено? - спитав Гленарван.

Навкруг запала глибока тиша.

- Я хочу сказати,- відповіла Гелена,- той щасливий, хто почав своє подружнє життя добрим вчинком. Ви, Едварде, щоб розважити мене, задумали веселу мандрівку. Але яка втіха може бути понад щастя врятувати життя знедолених, котрих рідна країна покинула напризволяще?

- Гелено! - вихопилось у Гленарвана.

- Ви зрозуміли мене, Едварде? «Дункан» - міцне, надійне судно, йому немає чого боятися південних морів. Воно здатне зробити подорож навколо світу! Поїдемо, Едварде! Вирушаймо на розшуки капітана Гранта!

На цю відважну мову Гленарван простяг руки до молодої дружини. Він усміхався, він пригорнув її до свого серця, а Мері й Роберт цілували їй руки. Слуги замку, схвильовані й зворушені цією сценою, кричали у захваті:

- Слава! Хай живе наша молода господиня! Тричі слава лордові й леді Гленарван!

 

Розділ V
«ДУНКАН» ВИРУШАЄ В ДОРОГУ

 

 

Ми вже казали: в леді Гелени було мужнє й самовіддане серце. Пропозиція, що вона її зробила,- незаперечний доказ цього. Лорд Гленарван мав усі підстави пишатися своєю шляхетною дружиною, здатною розуміти його і йти з ним поруч у житті. Ще в Лондоні, коли відхилили його прохання, йому спало на думку негайно самому взятися за розшуки капітана Гранта. Він не розкрив своїх намірів перший тільки тому, що не міг наважитися на - розлуку з Геленою. Але тепер, коли вона сама запропонувала подорож, усі вагання зникли. Слуги замку гучно вітали цю пропозицію - адже йшлося про рятунок їхніх братів, шотландців, і лорд Гленарван від щирого серця приєднав свій голос до вигуків «слава» на честь молодої господині Малькольм-Касла.

Подорож ухвалено, і тепер не можна було гаяти ані хвилини. Того самого дня Гленарван послав Джонові Манглсу наказа привести «Дункан» до Глазго й приготувати все потрібне для плавання в південних морях, котре могло обернутися на подорож навколо світу. Слід сказати, що леді Гелена, пропонуючи мандрівку на «Дункані», не надто переоцінила позитивні властивості судна: напрочуд міцне й швидкохідне, воно могло сміливо вирушати в найдальше плавання.

Це була парова яхта найдосконалішого зразка, водотоннажність її сягала двохсот десяти тонн, тоді як перші судна, які добрались до американського узбережжя, судна Колумба, Веспуччі, Пінсона, Магеллана мали набагато менші розміри. 12

«Дункан» був двощогловий бриг. Він мав фок-щоглу з марселем і брам-стеньгою та грот-щоглу з контр-бізанню й флагштоком; крім того, фок-стаксель, великий і малий клівер і штагові вітрила. Вітрильне оснащення «Дункана» цілком дозволяло йому, використовуючи силу вітру, йти, як звичайний кліпер. 13 Та, певна річ, його рухала насамперед парова машина у 160 кінських сил, збудована за новітньою системою. Вона мала перегрівники, що дозволяли підвищувати тиск пари до високого рівня й надавали руху двом гвинтам. «Дункан», йдучи повним ходом, набагато перевищував звичайну швидкість тодішніх суден. Справді, під час випробування в Клайдській затоці, за даними патент-лага, 14 його швидкість досягала сімнадцяти миль на годину. 15 Отже, «Дункан», безперечно, міг витримати навіть плавання навколо землі. Джон Манглс мусив подбати тільки про внутрішнє обладнання судна.

Першим його заходом було зробити просторішими вугільні ями,