Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"

— Голови Ради немає, — сказав він. — Римідал на космодромі. Туди прибув невідомий корабель з Космосу. Завтра в зв’язку з цією подією буде проведене позачергове засідання Ради. Негайно надсилай матеріал. Частину документації надішли в Інститут Воскрешень. Поздоровляю тебе!..

Того дня Світозара вітали всі співробітники Світового Архівного Фонду. Радісний хлопець дав собі волю після довгих місяців напруженої праці, і цілу ніч гуляв понад гірською річкою разом з Нені, милуючись незайманою красою зарослих лісом скель… Голоси предків ясно говорили йому, що вони боролися і за любов, що владно ввійшла в його серце.

…Вранці Світозар зв’язався з Селекційним Інститутом Венери і повідомив батька про свій перший успіх на новій дорозі та про одруження з Нені…

…Вчений боровся зі смертю. Перед очима пливли різнобарвні кола, у вухах безперервно дзвеніло. Йому здавалося, що мозок напухав, розширювався за межі черепа і втрачав здатність мислити…

Треба перебороти жахливу силу, яка кидає його в чорну прірву. Ще трохи! Ще зовсім небагато! Якщо організм витримає, це буде великою перемогою над невблаганною смертю. Фантастично! Заради цього він готовий піти ще на які завгодно муки!..

Крізь туман, що оповив свідомість, вчений поглянув на пульт. Спеціальні прилади акуратно відмічали найменші зміни в його організмі і передавали в пам’ятні машини. Якщо навіть він не витримає, залишаться для рідної планети найточніші результати досліджень Аеровела.

Та що це? Кінець? Невже? Перемога!!!

Ніби страшний тягар впав з плечей ученого, затихли неприємні звуки, шуми в голові. Туманна пелена потроху розвіювалась…

Ще не вірячи своїм почуттям, Аеровел підняв над пультом руку, оглянув її, тихенько засміявся. Так! Він залишився живим! Він переміг смерть! Ось напружено пульсує на його руці артерія, переконливо доводить, що його гіпотеза підтвердилась…

Над пультом засяяв червоний вогник. Почулося сухе клацання. Апарат легко затремтів. По сріблястих стінках каюти поповзли неясні блакитні і рожеві плями — відблиски зір. І знову настала тиша.

Аеровел, найстаріший учений Системи, посміхнувся, задоволено прикрив втомлені повіки. Автомати діяли бездоганно. Космічний корабель замкнув останнє коло і входив у спіраль гальмування.

Незвичайний і небезпечний політ закінчився! Аеровел пам’ятає і до цього часу, як друзі не пускали його, особливо Ліахім.

— Ти ставиш під загрозу здійснення нових винаходів і роботу Інституту! — переконував він.

— Ти не маєш права ризикувати, — вишукували аргументацію інші. — Є молодші!..

Але Аеровел — голова Інституту Воскрешень — категорично відхилив усі заперечення. Він автор нового проекту, він і мусить звідати небезпеку, пов’язану з дослідами. Він страшенно розсердився тоді на професора, який сказав «є молодші!». Ганьба! Звичайно, ця фраза — залишки далекого, темного минулого, але все одно недопустимо, щоб з уст людини зривалися такі слова, та ще в час, коли розв’язується проблема безсмертя.

Експеримент блискуче виправдався. Космоліт описував кола навколо Системи на відстані двадцятої частини парсека[2] від її центра протягом десяти років. Аеровел вивчав умовності Часу і Простору, їх дію на людський організм і багато інших проблем. Його політ був одним з останніх дослідів, складних і незвичайних, які проводили вчені Інституту…

Вже скоро — рідна планета! Яке щастя! Відчути під ногами твердий ґрунт, ніжний подих вітру на щоці, вдихнути запах квітів на луках коло води, покупатися в ласкавій течії ріки, бачити жінок з сяючими очима, слухати їхні пісні, сповнені незбагненим смутком, непереможною мрією, дивними чарами. Ні! Неможливо замінити все це ніякими досягненнями науки, ніякими чудесами інших світів чи романтикою польотів у Просторі…

Учений включив стереодзеркало, поглянув у нього. Все гаразд. Політ зовсім не змінив його, хоч на рідній планеті минуло десять років. З дзеркала дивилося на Аеровела блідо-матове обличчя, сяючі молодістю і дивною тривогою сірі очі. Глибока вертикальна борозна прорізала високе чоло, але на щоках не було жодної зморшки. Мікроклімат, створений в апараті, та умовність часу повністю зберегли вченого. Ось тільки щось не гаразд з волоссям. Воно стало за час польоту рідким. Треба буде провести дослід в Інституті…

Аеровел виключив дзеркало, ліг на прозоре ліжко. Доки апарат буде йти до кордонів Системи, треба відпочити. Але сон не йшов, незважаючи на втому. Почуття тривоги — невідоме, невиправдане — гніздилося в серці. В чому ж річ? Може, це тривога перед останнім експериментом, який відкриє дорогу в безсмертя?.. Може…

Але треба поспати. Над тілом ученого з’явився овальний рефлектор. Повільно згасло світло, джерела якого були сховані в стелі каюти. В рефлекторі щось затріщало, блакитне м’яке проміння огорнуло тіло людини. Апарат сну почав діяти.

Цей апарат сконструював Інститут Воскрешень. Випромінювання гальмувало кору мозку, викликаючи разом з тим до дії далекі, чарівні спогади дитинства, нездійсненні мрії душі. Такий сон був не тільки відпочинком, а й прекрасною мандрівкою в країну чарів, яку Аеровел назвав Царством Казкової Мрії…

Ось в таку країну і полинув тепер учений. І здавалося йому, Що він летить на широких, барвистих крилах над безмежними золотими полями, луками, лісами, а потім спиняється на березі повноводної, широкої ріки, де колись народився і виріс. Берег круто обривається вниз до води. Зеленкувато-блакитна хвиля б’є в кручу, і веселка грає в промінні світила. Легка і ніжна рука лягає на плече Аеровела. Він знає, чия то рука. Оглядається і бачить, що не помилився. Перед ним стоїть струнка постать, закутана в довге блакитне покривало. На русоволосій голові вінок з білих лілей, поволі підіймаються довгі вії, і з-під них сяють сіро-зелені очі, випромінюючи ніжність і любов.

Це ж Осінній Лист, його незабутня дружина з таким дивним ім’ям. Як давно це було — безліч років минуло з того часу. Смерть — невблаганна, жорстока — забрала дружину