Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

2. Наші сили.

Озброєні сили України складаються з двох нерівних по вартості елементiв: галичан і наддніпрянців.

Галичани.

а) Січовики і поповнення до них – прекрасний бойовий елемент.

б) Сили, організовані в самій Галичині з демобілізованих козаків австрійської армії і прикликаних тепер. Це теж доволі надійний елемент і їх можна зуживати як проти поляків, так і в боротьбі з большевиками. Велику енергію і стійкість виявлять галичани в боротьбі проти поляків.

Наддніпрянці.

а) Порівнююче, добре організовані, з бойовим запалом частини Запорізької, Республіканської, Сiро-Жупанних та ін. дивізій.

б) Нарешті, покликані через мобілізацію. Це найбільш численний елемент, але мало надійний, в боротьбі з большевиками.

З огляду на те, що головний контингент козаків є селяни, то необхідно, щоб не виникло катастрофи, здати собі ясний звіт, в імя чого піднялося селянство, які воно поставило собі завдання, та оскільки і проти якого ворога готове обстоювати свої інтереси.

Селянство, отже, піднялося з великим захопленням і стало в ряди війська Директорії проти гетьмана, німців та дідичів.

Скинувши ненависних німців і гетьмана, що їм допомагав, отримати землю – ось девіз селянства.

Взагалі у своїй більшості селянство піднялося, головним чином, з причин соціяльних, і лише частина його керувалася сильним національним почуттям.

Далі, чи бажає селянство та робітнича маса самостійности у чистому вигляді?

На це запитання, на жаль, можна відповісти негативно. Лише найбільше свідома меншість захоплена національною ідеєю. Решта ж хоче співпраці з Великоросією. Звичайно, не підлеглости їй, а федерації з нею на умовах рівного з рівним.[4]

От головніша думка селянства та робітництва.

З цим треба рахуватися, хоч як би це не було боляче для ідейних керівників національного відродження.

В цю точку і направляють свої зусилля як большеники, так і реакційний елемент. Окрім того, частина селянства, а особливо робітники, не зазнавши большевизму на власній шкурі, почувають велику симпатію до большевиків, рахуючи, що вони найбільш яскраво виражають народні стремління.

От через що й важко примусити наше мобілізоване військо та повстанців енергійно боротися з большевиками.

3. Ставлення до союзників.

Селянство та простолюд симпатизували державам Згоди, відчуваючи, що тільки від їх успіху на західньому фронті залежить визволення України з-під німецького ярма та утиску.

В даний момент, в наслідок боротьби Директорії з Гетьманщиною і політики союзників, наше військо насторожилось і почасти боїться приходу Антанти, лякаючись, що знову «буде взято реакційний курс, і земельний закон, намічений Директорією, не пройде в життя. Таким чином, доволі одержати від Антанти запевнення в тому, що вона не стане втручатися у внутрішні справи і гарантуватиме селянам землю, як і військо і народ приязно зустрінуть союзників.

В усякому разі, у випадку ускладнень з союзниками наше військо неохоче піде з ними битися, взявши на увагу високу технiку та їх видатні бойові якості.

Третій супротивник – поляки.

До них в народі живе історична неприязнь. Наші місцеві дідичі-поляки своєю жорстокістю за гетьмана тільки підсилили цю ненависть.

До поляків селянство ставиться взагалі вороже, але, на жаль, широкого розуміння необхідности боротьби з поляками за рідну нам Галичину в масах нема. Лише найсвідоміші пристали б на те, щоб іти рятувати Галичину і битися, з «ляхами». Більшість же, наколи й піде на цю боротьбу, то неохоче і без ентузіязму.

Нарешті, Дін і добровольці.

До Дону ставлення дружньо-невтральне (також, мовляв, козаки), до добровольців почасти вороже, особливо за пізніший час. Їх мають за поборників монархічного початку та реакцiї.

Яскраво ж виражені національні українські кола побоюються замахів на самостійність України з боку добровольців.

Отже, битися власними силами одночасно зі всіма цими супротивниками Україна, безумовно, не здолає.

Думать інакше – це жити мріями, а не дійсністю.

Де ж вихід з цього становища?

Головніший і найнебезпечніший ворог – большевики. З ними військо неохоче б'єтся на фронті, опріч того, в середині країни большевики мають багато прихильників, особливо серед робітників і селянської бідноти. Необхідно також взяти під увагу вмілу агітацію большевиків і малу свідомість та темноту нашого війська і народніх мас.

Большевики, захопивши владу, відразу ж повернуть внівець самостійність Української Держави, а соціялістичними експериментами доведуть країну до повної руйнації і зроблять її ареною найжорстокіших боїв.

Безумовно, всюди буде направлене військо з усіх сторін: поляки, румуни, союзники, донці, добровольці, – все це повалить на Україну, якщо вона вступить в спілку з большевиками чи визнає їх владу. Тоді навіть і про федерацію не прийдеться мріяти, – Україну просто розтопчуть.

Певна річ, ми можемо надіслати проти большевиків непохитні галицькі частини і при їх допомозі стримувати большевиків, але це треба робити негайно, бо через кілька день це зробити може бути запізно.

Але якими силами ми тоді будемо успiшно боротися з Антантою, Польщею та ін.?… Тому: або з большевиками проти Антанти, або з Антантою проти большевиків. Іншого виходу немає.

Сділка з большевиками є загибіль для України. Дати вони нам нічого не дадуть, окрім терору, анархії та грабунку. Наочний приклад – згода Німеччини з большевиками і наслідок цього – розгром Антантою Німеччини та наруга й заколот в середині країни.

Лишається зав'язати згоду з Антантою. З нею за певних обставин можна досягти гарних наслідків.

Союзники порішили роздавити