read-books.club » Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

226
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 111
Перейти на сторінку:

— Під три чорти! — вилаявся юнак і одвернувся від екранчика.

Голос підхопив його слова:

— Айт — під три чорти… Айт — під три чорти…

Червоні змійки на зеленкуватому екрані перебігали, групувалися у вертикальні ряди і ставали поруч синіх, немов переклад з однієї мови на іншу.

Павло куточком ока стежив за екраном. Він починав розуміти, що від нього вимагають, але вирішив не зважати на це. Та тільки тут бойкоту не визнавали: один з сяжків обхопив йому голову і владно повернув до екранчика. Той одразу ж погас.

— Пурт!

— Темрява! — роздратовано відповів Павло. — Та що я вам — дитина?!

Його апеляція лишилася без відповіді.

— Айт-пурт… Айт-пурт… — звучав голос, і екранчик то спалахував яскраво, то гас.

Павло мовчав, але недовго: сяжки почали стискувати його все дужче й дужче… І коли вже не стало змоги терпіти, юнак крикнув:

— Досить!.. Боляче!

— Досить, боляче… Досить, боляче… — підхопив голос. — Плайте! Плайте!

Сяжки на мить ослабли, а потім стиснули Павла з новою силою.

— Плайте!

— Та боляче ж! — зойкнув юнак, але обійми не слабшали, і він додав поквапно: — Плайте! Плайте!

Це вплинуло.

— Плайте — боляче! — задоволено сказав голос, і бранець дістав змогу вільно дихнути.

Відтепер юнак вже не опирався. А «іспити» тривали: на екрані спалахували різнобарвні промені, треба було назвати кожен колір і вислухати відповідник незнайомою мовою. В кабіні лунали звуки різної висоти й гучності; ставало то холодно, то жарко. На всяку зміну оточення Павло мусив відповісти негайно, бо затримка спричинялася до кари.

То був дуже ефективний метод навчання: не минуло й години, як Павло чудово засвоїв з сотню незнайомих слів. Але це далося йому взнаки. Він був знесилений, пригнічений, страждав од голоду й спраги.

— Досить! — не витримав він зрештою. — Я хочу пити! Пити!

— Пити! — погодився голос.

— Води! — Павло поворушив спраглими губами і проковтнув слину. — Води!

Кілька секунд тривала пауза. Невідомий або ж не розумів, або не хотів розуміти. Проте клацання посилилось, а сяжки заворушились. Один з них почав обмацувати Павлові руку і раптом присмоктався до ліктьової вени.

«Кінець!» — з жахом подумав юнак.

Рука не боліла. Вона тільки затерпла, заніміла, але відчувалося — або, може, Павлові тільки здавалось, — що з вени тугою цівкою тече кров просто в порожнисте щупальце.

Знову промайнув недоречний спогад про фантастичних марсіан Герберта Уеллса, які харчувалися людською кров'ю.

— Плайте! — крикнув він у відчаї. — Боляче!

Дивна річ — сяжок негайно звільнив руку, метнувся в куток.

— Айт! — скомандував Павло.

Спалахнув екранчик. При яскравому рожевому світлі Павло побачив, що на згині ліктя видніється темна цятка — саме таку лишає по собі п'явка, — але крові немає. Рука поступово ставала чутливою, вниз од плеча повільно котилась тепла хвиля.

— Нічого не розумію! — промимрив Павло. — З якою метою потрібно було висмоктувати з мене кров?

А незрозуміле — і до того ж неприємне — тривало далі. Щупальця досліджували кожен квадратний сантиметр Павлового тіла, залазили у ніс, у вуха, одне пролізло в рот, а звідти аж у шлунок. Не допомагали ні одчайдушне борсання, ні магічне слово «плайте» — потвора робила свою справу.

Так тривало кілька хвилин. І за цей час юнак мало не збожеволів — не од болю, а від нестерпності становища піддослідної тварини, з якою роблять що хочуть.

І раптом обійми послабшали.

— Води — оуе… — пролунав голос. — Води — оуе…

Одне з щупалець наблизилося до Павлових губів і зронило на них краплинку вологи. Павло жадібно облизав губи.

— Оуе — вода!

З щупальця потекла рідина. Солодкувата й солонувата, гіркувата й кислувата, густа, запашна, вона не нагадувала нічого знайомого Павлові, але чудово втамовувала спрагу. Павло зробив ковтків двадцять і одхилився.

— Досить!

Рідина перестала литися. Майже одночасно з цим погас екранчик, а коли спалахнув знову — на ньому з'явилося зображення людини.

Павло ахнув: це ж його власний силует, та ще й у якому вигляді!

Серед рожевих м'язів силуета тьмянкувато світився білий кістяк. Яскравою блакиттю сяяли нерви і мозок. Жовтими судинами текла кров: чорна — венозна, і червона — артеріальна.

Зображення було живим. Періодично наповнювались і спадали легені, стукало серце, скорочувались м'язи. Павло бачив себе ніби в розрізі.

До руки силуета наблизилося в'юнке щупальце і присмокталося. Кілька краплин крові побігли вгору. Зненацька картина змінилась: немов у мікроскоп, Павло побачив і еритроцити, і лейкоцити, і плазму — все те, з чого складається кров.

«Так он воно що! — збагнув юнак. — Виходить, у мене було взято кров для аналізу!»

Наступні картини своєрідного кінофільму переконали його, що неприємні процедури, яких йому довелося зазнати, були тільки етапами дослідження людини.

— Оуе… — ще раз прозвучав голос. І на екранчику в силует влилося щось золотаве, блискуче. Рідина просочувалася в судини, м'язи, кістки.

— Оуе — вода…

— Ні, ні! Оуе — не вода! — вигукнув Павло, зацікавлений усім побаченим. — Вода — це сполука водню з киснем!

Він смикнув руку — сяжки випустили її — і написав пальцем на екрані: «H2O — вода».

— Оуе — вода — ні, ні — це сполука… — голос звучав розгублено.

— Ну, як би вам пояснити… — Павло замислився на хвилинку. — Ось атом кисню… А оце — два атоми водню…

Він намалював пальцем на екранчику атоми, скомпонував їх у молекулу, а коли закінчив, сказав:

— Вода!

— Оу, —

1 ... 6 7 8 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"