Читати книгу - "Аргонавти. Третя історія Марійки і Костика"

по нозі — і ти потім лежав у лікарні, я теж був трохи винен, хоча грав з тобою в одній команді. Бо перед тим я одного разу сказав Яремі, типу, Костя може зупинити лише удар по ногах, коли він рветься у штрафну, — але, мовляв, ніхто не відважується, бо всі його бояться. Я знав Яремин характер, знав, що він багато не думає, але схоче зробити наперекір, бо він, типу, не боїться нікого… Я все прорахував! Я справді, коли тебе під час гри забрали в лікарню, спересердя потягнув його по нозі, коли суддя цього не бачив. Ударив, щоб він не був таким ревним виконавцем. Ударив через те, що він дослухався до моєї підступної поради. Адже я тебе, Костю, і ненавидів, і любив водночас. Думаєш, такого не може бути? Ще й як може…

А коли ти відмовився від капітанської пов'язки, то шокував мене. Бо ти знову був, типу, біла і пухнаста цяця, а я — погана і невдячна кака. І мені шалено захотілося вимазати твою шляхетність, обкидати її багнюкою! Я нічого не міг вдіяти з собою. Хлопці підколювали мене, мовляв, був нормальний капітан, а тепер. Я вдавав, що не чую. Хоча справа не в капітанській пов'язці, а в тому, щоб пе-ре-вер-ши-ти тебе, хоч у чомусь перевершити!!!

Але недавно хлопці фактично насильно скинули мене з капітана, передавши пов'язку знову тобі… І тут мені залишалося лише взятися за Марійку, бо я не міг впливати ні на твою класну гру, ні на оцінки в школі, ні на твій компанійський характер. Тебе люблять майже всі, уявляєте? Відтепер любитимуть ще дужче. Усе тобі йде на користь, навіть лікарня, все!

Знаєш, у Марійці теж заковика. Але це трохи складніше, ніж футбол. Я ревнував. Марійку до тебе, а тебе — до Марійки. Спочатку я не знав її, а потім… потім вона теж мені сподобалася. Точніше, я любив вас двох — і вас двох ненавидів. Спочатку — лише тебе, а потім і твою Марійку, спочатку із 7, потім із 8-Б. Узагалі, кілька разів було так, що мені водночас хотілося і знищити тебе, і захистити від… моєї ненависті. Так само з Марійкою. Коли я її освідчувався, то перед тим усе продумав. Якби вона відповіла взаємністю, це була би найперше помста для тебе, мій колишній друже і вороже. Якщо би вагалася або була шокована — я би теж тішився. Але вона повелася так холодно, так байдуже і навіть зневажливо (може, відчула якось мою… ну, фальш?), що це мене несподівано дістало.

Я пішов до лісу. І вперше не міг тверезо мислити. Може, я по-своєму був закохався у колишню струнку і веселу, не знаю. Може, це була закоханість і помста водночас. Така, знаєте, легка закоханість і важке почуття помсти. Така собі, розумієте, трохи надумана любов і реальна ненависть до Костя. І я вирішив поговорити з хлопцями. Без оплати вони навіть не схотіли слухати. Казали, що цей чувак їм по барабану. І тоді я був змушений віддати свого улюбленого велосипеда… Правда, десь за дві години після того — повірте мені, будь ласка! — я розшукав їх знов і сказав, що передумав. Вони облаяли мене і не віддали мою машину. Тоді я сказав, щоб забирали велосипед, але його лишили в спокої. Вони знову облаяли мене і сказали, що вони, типу, чесні фраєри і своє відроблять, і відробили…

14

Кость невесело думав про синхроністичність. Тобто, як писав учений-психолог Юнґ, деякі події трапляються в нашому житті двічі, і в цьому закладена якась символіка. Яка? її важко розгадати людині. Хай там як, — понуро втішав себе хлопець, — тепер він багато років не потраплятиме в лікарню, бо Юнґ вичерпав для нього ліміт травм. Перша травма — після шкільного футболу, друга — після побиття. І Кость спробував засміятися, хоч це було нелегко, адже боліло все тіло. Добре, що хоч устиг міцно прикластися до чиєїсь мармизи. Це єдине, що підбадьорює…

Марійка приходила кожен день. Вона розповіла про Миколине освідчення. Якби Костеві сказали про те, що їхня школа віднині перейшла на китайську мову викладу предметів, він не був би таким заскоченим. Як це? Хіба той не знав, що Марійка — Костева дівчина? Та як він посмів? Чи не вперше хлопець відчув запах якогось парадоксу із далекого, дорослого життя, де все часто буває вкрай заплутане й неоднозначне, бо дорослі самі все таким роблять, щоб потім скаржитись, які вони нещасні…

Костеві батьки подали заяву в міліцію. Хоч тато казав, що це марна справа, бо міліція ловить лише бабусь, які торгують білими й чорними зернятами на старомихайлівському центральному ринку. А ще Кость нікого не міг би впізнати: було темно, і нападники діяли раптово. Хіба що шукати, у кого з хлопців, трохи старших від Костя, розквашена пика…

Проте, як сказали лікарі, життєво важливі органи не зачеплені. Але забої грудної клітки, рвано-колота травма ноги (чи не якимось ланцюгом «пригостили» під час нападу — добре готувалися), численні синці, чи то пак, гематоми на тілі.

…Якби хтось із них ударив ланцюгом у голову або серце, то… Усе могло б закінчитися набагато печальніше. Кажучи відверто, його би вже могло не бути. А життя тривало би далі. Сходило би сонце, як і завжди хтось читав би книги і нипав по інтернету. Поплакали б — і забули. Хоча… Костикові уявлялися картини, пов'язані із найближчими, між якими вже не було його колишнього друга Миколи. Марійка, що після його смерті йде у монастир, щоб уже ніколи не скинути чернечих риз… Мати, якій безперестанку роблять заштрики у вену… Батько, що не хоче більше їхати на таксі, бо для кого йому тепер працювати?.. Сестричка Діана із сухим лицем-маскою, бо вона навіть не може плакати… Віночки, чорні жалібні стрічки, школа, яка ридає на похороні свого улюбленця…

Костик стрепенувся. Що тільки не стрельне в голову! Але справді, якби вцілили в інше місце, вони ж у темряві не розраховували все до міліметра…. Але менше з тим. Хлопцеві не давали спокою причини цього безглуздого нападу. Він ні з ким серйозно не конфліктував. Не кажи мені, Неспокійко, про Миколу, будь