Читати книгу - "Люди і тварини"

меткі, крикливі й веселі, гавкуни й розбишаки, вбігали до хати з гамором і гаркітнею. Але до Боїного ліжка підходили поволі й обережно, ніжно скавучачи. Боська запхала свою малу бронзову голову між котенят та лизала їх вміло своїм теплим язиком. Щур, безуспішно залюблений Щур, підповз до пачки видаючи найніжніший, найтонший, ледве вловимий скавучок. Коли ж Боя дозволила (псові завжди небезпечно зближатися до котячого гнізда), лизав дітей і тішився ними. Он який Щур! Проте йому не шкодило, що його люба привела котенят. Ех! Щур! Відомо, дурень. Махає радісно хвостом і пестить Боїних дітей.

Фік лежить під хатою й гріється до теплого сонечка. Маніжиться, муркотить і тре носик до Мішиного вогкого, чорного носика. Сонце грає в його жовтих зіницях. Перевертається з боку на бік, нюшить неспокійно й накликує. Припадає до землі, причаїться. Знечев’я підстрибує вгору як прудкий, дикий звірок. Очі поширені, вуха нащурені, ніздря втягають гарячі пахощі літа.

Тепла літня ніч. Червоний великий місяць випливає на небесні простори. Ніч стелить темні тіні дебрами, лісом. Одурює пах цвітучого жита, кличе шум літа…

З села виходить кіт. В темні простори ночі, назустріч місячному дразливому сяйву, кидає самчий зов. Спершу кричить глухо, горляно, придавлено. Наче б готовився до стрибка. Далі крикнув гострим могутнім голосом жадоби. Погрозливий, дикий лемент хижака перейшов у низький стогін самоти й скарги…

Фікові очі світять зелено, шерсть їжиться. Кидає тонкий, гострий нявкіт у нічну глибінь.

Фік виходить назустріч нічним, новим пригодам.

Приятель

Жили один з одним, як звичайно: кіт з псом. То не значить, що ненавиділи один одного. Навпаки, вони терпіли один одного, бо обидвоє були господарськими тваринами і змалку жили в цьому господарстві. Один поруч одного. Все ж, любови між ними не було тільки холодна байдужість. Можна б навіть сказати, що Лиско заздрив Варці ласки, яку їй виказували господарі. Їй вільно було вистрибнути на стіл та лащитися до господаревого ліктя і дістати навіть який кусок м’яса з його тарілки. Але Лискові треба було в той час сидіти під столом і терпеливо ждати, поки господиня не покличе його до миски. Найчастіше вертівся під столом, інколи відзивався тонким голосом, при чому облизував пащу і з його язика скапували каплі слини. Знак, що пес не лиш голодний, але має великий апетит на їжу. З того й пішла поговірка про людину. Коли її приваблює запашний харч, кажуть: аж слина йде. Того, мабуть люди набралися від Бровка чи Сірка.

А таки обидвоє: пес і кіт жили своїм способом. Пес тримався господаря і хати, а киця ходила на лови й за своїми пригодами. Впрочім, у неї було постійне завдання хоронити хату перед мишами. Виловлювати їх — незмінне та любе завдання кожного кота. Найчастіше він виконує його поночі, коли то оживає світ гризунів. Раннім ранком Варка появлялася біля дверей і чекала, щоб їх відчинили. Ввійшовши в хату муркала й терлася до ноги господині. Випивши мисочку свіжого молока, милася дбайливо. Зараз же, помившися, вистрибувала на м’який стілець, звивалась у колісце і засипляла.

Так жили киця й пес одне поруч одного і їхні дні проходили рівно й спокійно.

Двічі на рік Варка приводила котенят. Вишукувала собі для цього сховок, до якого не заходили люди. Боялась, що відберуть котенять і знищать. Бо, що зробити з стільки котенятами? Інколи хтось візьме одне чи друге, але решта, яких три-чотири, а то й більше залишаться в хаті. Хто потребує стільки котів?

Так було і цим разом. Варка привела четверо котенят. Зробила собі лігво в повітці. Там воно було у найтемнішому кутку, що поза човном. Його ще й хоронили дошки.

Перші дні вона не заходила до хати. Але згодом голод заставив її забігати в хату, в привичному часі, та просити мисочку молока. Пила його прихапцем і бігла до своїх малих. Господарі бачили, як щілиною під дверима заповзала в повітку. Уже знали де котенята.

Підчас, коли Варка пила молоко, господар зайшов у повітку та виловив котенят. Поклав їх до кошика. З ними подався до річки.

За ним біг Лиско. Як звичайно держався ноги господаря і крутив хвостом. Раз вправо, то знову вліво. З його пащі повисав язик. Зоологи кажуть, що це в пса паща розкрита, коли він біжить, тому, бо в нього на язиці залози, що витворюють піт. Так він впріває язиком, а воно під час бігу прохолоджує його тіло.

Спинившись над річкою, господар говорив до пса:

— Варка знову привела котенят. Мусимо позбутись їх, хоч як жалко. Але, що з ними вдіяти?

Лиско розумів назву киці так як і свою. Зіпнявся на задні лапи і обнюхав кошик. Чути було котенятами. Не дуже любив цей запах Лиско, — але, що роблять котенята в кошику? Очима повними запиту дивився на господаря. Господар же швидко поладнав справу: одно за одним видобув котенята з кошика і кинув У річку.

Господар зник за скелею, що нависла над річкою, але Лиско не вернувся з господарем. Він бродив по воді і виловлював котенят. Їх, бідненьких, малих і легких, поносила вода. Лиско підпливав, ловив котенятко за шкіру і швидко брив до берега. Покинувши, подавався знову до води і виносив з неї друге. Так четверо котенят найшлося під кущем, що ріс на березі. Квилили й неспокійно ворушились.

Покінчивши своє завдання Лиско подався до хати. У повітці побивалась Варка; не найшла котенят! Нюхала всюди, заглядала під човен і поза ним, шукала по всіх кутках. І кликала, Але гніздо було порожне.

Надбіг Лиско. Радісно вимахуючи хвостом кликав:

… Вав, вав, вааа! Голос тонкий і приязний. В ньому і поклик і прохання і радість. Штовхав Варку вогким, чорним носом і кликав, знову кликав. Варка пішла за його покликом і обидвоє подались до річки.

Там і