Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

Зміст принципу справедливості для інституту призначення покарання є багатоаспектним[48]. Справедливість — це категорія морально-етична, тому значення цього принципу виявляється в необхідності призначеного покарання відповідати загальнолюдським цінностям і моральним основам суспільства. Саме тому недотримання цього принципу при призначенні покарання завжди викликає відчуття незадоволення та зумовлює відміну або скасування вироків. Ще І. Кант писав: "Ніщо не обурює нас більше, ніж несправедливість: усі інші зла, які доводиться нам терпіти, ніщо в порівнянні з нею"[49].

При призначенні покарання принцип справедливості проявляється таким чином: у ч. 3 ст. 66 і ч. 4 ст. 67 КК України, де визначено, що якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує (обтяжує) покарання, передбачена відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (обтяжує).

Зміст галузевого принципу гуманізму при призначенні покарання виявляється, як справедливо зазначається в юридичній літературі, у "ставленні до людської особистості як до об’єкта не тільки кримінально-правового впливу, але й кримінально-правової охорони"[50]. Безперечно, в умовах правової держави першорядним завданням є охорона прав і свобод людини, реалізація її потреб та інтересів. У зв’язку з цим здійснюється захист цих інтересів кримінально-правовими засобами (ч. 1 ст. 1 КК України). Однак у правовій державі, де людина є найвищою цінністю, передбачається гуманне ставлення і до осіб, які вчинили злочин, оскільки "гуманне ставлення до людини повинно бути закладене на всіх щаблях діяльності держави, в першу чергу там, де йдеться про обмеження певних прав, свобод людини"[51]. Таким чином, гуманізм виявляється у двох напрямках: охороняючи особистість і права потерпілих, інтереси суспільства, суд водночас повинен виявляти гуманність і щодо злочинця, який порушив зазначені інтереси. На ці аспекти принципу гуманізму в кримінальному праві неодноразово звертали свою увагу вчені-криміналісти[52].

Досліджуючи зміст принципу гуманізму при призначенні покарання, слід перш за все виходити з ч. 1 ст. 3 Конституції України, у якій закріплено, що "людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Важливими при цьому є положення ст. 28 Конституції, яка проголошує: "Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню".

Ці конституційні принципи знайшли відображення в нормах про призначення покарання. Так, покарання відповідно до ч. 3 ст. 50 КК України не може мати своєю метою завдання фізичних страждань або приниження людської гідності. Проте деякі вчені не згодні з таким розумінням принципу гуманізму. Так, В.Д. Филимонов вважає, що "не може розглядатися як принцип вимога про те, щоб покарання не мало на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності"[53].

З цією думкою важко погодитися насамперед тому, що зазначена позиція є однією з основних вимог міжнародних конвенцій, сприйнятих як російським, так і українським кримінальним законодавством. Гуманне ставлення до злочинця при призначенні покарання саме й виражається в тому, що воно не повинне мати на меті заподіяння фізичних страждань і приниження людської гідності. Гуманність виявляється й у тому, що відповідно до ст. 69 КК України суд має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, установленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Водночас законодавець не передбачає можливості вийти за максимальні межі покарання, передбачені в санкції статті, за винятком випадків, передбачених у ст. ст. 70, 71 КК України. Принцип гуманізму відтворюється і в самій системі покарань, де вони перелічені від менш суворого до більш суворого, а також у багатьох інших нормах чинного Кримінального кодексу, що регламентують призначення покарання.

Принцип індивідуалізації покарання перш за все знаходить вираження в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, де зазначено, що при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Вимоги індивідуалізації покарання містяться й у багатьох інших кримінально-правових нормах, що передбачають спеціальні правила призначення покарання. Так, ст. 68 КК України містить правила, урахування яких дає можливість індивідуалізувати покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті. У КК України закріплено правило призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, що дозволяє залежно від обставин справи й особливостей особи винного призначити йому необхідне і достатнє покарання. На врахування цього принципу спрямовані й вимоги ст. ст. 70, 71 КК України, що передбачають особливості призначення покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, а також ст. 103 КК — особливості призначення покарання неповнолітнім.

Однак ці правила призначення покарання (як загальні, так і спеціальні) не можна законодавчо конкретизувати відповідно до кожного конкретного випадку призначення покарання у зв’язку з його індивідуальністю. Правильно зазначено, що