Читати книгу - "Повернутися дощем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та невже?! — розсміявся Вадим. — Здогадка — то лише гіпотеза, а істина тобі ще не відома.
— Перевдягаймося, мій філософе, нас чекає город.
— Нічого страшного, фізична праця корисна! — весело промовив Вадим, знімаючи футболку.
Перші викопані кущі картоплі дали знати про добрий врожай. Картоплини були великі та сухі, і Настя зауважила, що це, напевно, найкращий урожай, який вона пам’ятає. Вона згадала, як одного року ціле літо поливали город, від чого неймовірно швидко він заростав бур’янами, а врожай зібрали такий, що на всю їхню родину вистачило того гороху лише до Нового року. Настя ледь не ляпнула Вадимові про це, але вчасно себе зупинила. Навіщо йому зайве нагадування про минуле? І самій потрібно відірватися від нього, бо почалося нове життя, в якому нема Валерки, свекрухи, нема й Іванки. Знову згадка про доньку, знову щемкий біль у душі.
— Де мій телефон?! — спохопилася Настя. — Я забула його в будинку!
— Заспокойся, він у кишені твого фартушка, — нагадав Вадим спокійним голосом.
Настя полегшено зітхнула. Треба ж так переполошитися! Вдягла мамин передник, щоб сховати у кишеньку телефон, і забула. Стало трохи незручно за істеричний вигук, і, щоб згладити незручність, Настя спитала:
— Бачив український прапор у сусідки?
— Так.
— Тітка Дуся мужня жінка, — продовжила Настя, збираючи картоплю. — Навколо аж сичать сєпарюги, а вона знову вивісила прапор, не побоялася.
— Їй і досі погрожують сусіди?
— Зараз трохи притихли. Після того, як у Сєвєродонецьку на ринку заарештували кількох підприємців, прикусили язики.
— Але ж потім, за кілька днів, їх відпустили, — нагадав Вадим.
— Так, але бачив би ти, з якими невдоволеними пиками вони повернулися на свої робочі місця! — посміхнулася Настя. — Ніби щойно кислицю скуштували! А тихенькі які стали! Миші в нірці — не ходи й дивитись! Напевно, якусь роботу з ними провели, і це добре — іншим наука буде. Тут, у селі, сичать, як змії, не вітаються з тіткою Дусею, але терплять.
— Але ж не всі тут сєпаратисти?
— Звичайно, не всі. Проте люди налякані, тож свою думку не завжди можуть відкрито висловити. Пусте! Мине небагато часу, і люди зрозуміють, що нема нічого кращого, ніж спокійно жити на своїй землі.
— Я також вірю, що їхні засмічені пропагандою голови просвітліють, — погодився Вадим. — Питання в тому, скільки треба для цього часу?
Працювали на городі допізна. За розмовами день минув швидко і непомітно. Лише коли повернулися до хати, Настя відчула, як гуде натруджена спина.
— Зараз у літній душ, вечеряти і спати! — Настя взяла рушник, наміряючись іти митися.
— Можна я першим? Швиденько обдамся водичкою і накрию на стіл.
— Йди.
Літній душ змайстрував у садку ще батько Насті. Він виклав стіни з цегли, а нагорі прикріпив залізний бак з краником. На одну стіну спиралася залізна драбина, яку теж зварив її батько. По тій драбині треба було залізти нагору з відром води, щоб залити у бак. Кілька разів угору-вниз — і чотири відра води в баку. Вода за день нагрівалася, тож увечері можна було прийняти теплий душ.
Щоправда, бак вже замінили на новий, іноді доводилося гріти воду на плиті і доливати, щоб була тепла, але Насті подобалась батькова споруда. Вона щозими нагадувала чоловікові, що треба зробити так, аби не лазити драбиною нагору з повними відрами. Валерій обіцяв, а коли теплішало, то на городі роботи вистачало і знову руки не доходили.
— Я вже чистенький! — голос Вадима вивів Настю із задуми. — Твоя черга.
Від нього приємно пахло шампунем, милом, свіжістю і чимось таким знайомим і привабливим, що хотілося обійняти його і притиснутися до тіла, відчути його тепло. Настя підвелася зі стільця, поглянула на свої руки. «Треба не забути на ніч змастити руки кремом», — подумала і пішла митися.
Коли Настя повернулася, в кімнаті не було світла, лише посередині гарно сервірованого стола горіла рожева свічка.
— Прошу до столу! — сказав сяючий Вадим. — Ми з Барсиком постаралися, щоб усе підготувати до твого повернення.
— Приблуда повернувся — це я помітила, — посміхнулась Настя і звичним рухом намацала в кишені халатика мобільник. — А ось з якої нагоди у нас свято ще не зрозуміла.
— Сідай за стіл, зараз про все дізнаєшся.
— Цікаво, дуже цікаво! — сказала Настя, сідаючи поруч з Вадимом, бо стілець навпроти вже зайняв кіт.
Вадим відкоркував пляшку шампанського, наповнив грайливим напоєм келихи.
— Моя люба, моя кохана Настенько, — мовив він стишеним голосом. — Зараз я зроблю те, про що мріяв не один рік. Я хвилююсь, як хлопчисько на першому побаченні…
Вадим узяв руку Насті і поклав на долоню золоту обручку.
— Настусечко, я прошу тебе стати моєю дружиною! — на одному подиху промовив Вадим. — Фух! Мало серце не вискочило з грудей! Ти… згодна? Так, здається, треба казати?
Настя дивилася то на обручку,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернутися дощем», після закриття браузера.