Читати книгу - "Мій Близький і Далекий Схід"

І додала, зітхнувши:

— Мене знає цілий світ. І проклинає за те, що я зробила.

Дівчинка похилила голову. Вона реагувала не на слова, а на інтонацію, наче тварина. Енкіду теж був спершу таким.

— Нумо до роботи! — наказала Шамхат. — Треба все помити, витерти і висушити на сонці.

Деякі особливо делікатні прикраси не можна було витирати. Щоб не погнути ненароком. Краще висушити на сонці. Воно ж додасть блиску золоту.

Вигляд всього цього багатства, мерехтіння металу поволі поліпшував настрій господині. Звісно, неприємно, що довелось покарати служницю, однак тут, принаймні, ніхто над нею не знущається і їсти дають вдосталь. Та, помітивши, що Ені залишається далі похмурою і замкнутою, і наче не помічає шпильки, встромленої у волосся, хоч тут-таки на столі лежить бронзове дзеркало, трохи потьмяніле, але все ще годиться, вона відчула, як у ній наростає гнів. Може, та поганка ще й гнівається? Шамхат ніколи б не дозволила собі так поводитися з вищими за себе. А жінка мусить бути привітною, лагідною і щебетливою. Напруження наростало і це напруження було як з боку господині, так і з боку служниці. Шпилька у волоссі Ені була наче стріла. Шамхат висмикнула шпильку. Голова дівчинки різко смикнулась вперед.

— Ходімо на дах![40] — наказала Шамхат.

Вони перетнули двір і піднялись нагору глиняними східцями. Шамхат йшла попереду, несучи завинені у шматину прикраси. І тут за спиною вона почула голос:

— Вони дражнили мене!

— Хто?

— Хлопці.

— Ну, то й що? Час би вже й звикнути.

— Вони сказали, що мій батько…

— А що таке з твоїм батьком?

— Мій батько — Енкіду! — випалила мала.

Шамхат обернулась і витріщилась на служку. Оце нікчемне створіння — дочка Енкіду?

— Що ти мелеш?

Вона зміряла поглядом дрібну постать і не побачила в ній нічого, що нагадувало б Енкіду. Хіба що буйне волосся.

— Я не знаю, звідки вони довідались, пані, — прошепотіла мала, знітившись під поглядом господині. — Я злякалась і впустила глека.

З личка її зникло напруження й на губах затремтіла якась вбога посмішка.

Шамхат знизала плечима, бо це нагадало її саму. Отакі різкі переміни настрою. Діти вигадують ще й не таке. Але цю малу слід поставити на місце.

— Запам’ятай собі: в Енкіду не може бути дочки-рабині! Та й хіба ти не чула, що його зліпили зі глини?

Сама Шамхат народила троє дітей, і за звичаєм Урука, їх одразу забирали у неї, віддаючи в родини, де вони отримували батька й матір. Блудниця не може бути чиєюсь матір’ю. Вона не пряде, не тче, не працює на полі. Вона не належить комусь одному, а цілій громаді. Коли риють канали чи зводять мури, її кличуть готувати їжу для робітників[41].

Шамхат вийшла на дах і розстелила на циновці вогке полотно, й очі її прикипіли до золота, лазуриту, агатів, сердоліків. Ніхто в таку спеку не виходив на дах, отже, вона могла спокійно втішатись блиском прикрас, не остерігаючись злодійських очей. Вона ніби одужувала після важкої хвороби. Незабаром її ночі будуть сповнені не молитвами й роздумами, а служінням світлій Гашанні, чия милість вивищила її над усіма жінками Урука.

— Хоча, — пробурмотіла Шамхат, — ще невідомо, як воно буде…

Вона почала розкладати прикраси, підсвідомо будуючи з них якусь композицію. Деякі з речей вона купила сама, однак більшість була їй подарована. Вода очистила золото від поту й печалі, але не змила спогадів. Шамхат знову подивилась на служницю. Та сиділа навпроти, намагаючись не дивитись на господиню. Хоч цей урок засвоїла.

— Ну, добре, — мовила Шамхат, — припустимо, Енкіду твій батько. А хто твоя мати, ти знаєш?

— Ти, пані, — мовила дівчинка ледь чутно, і невідомо, що було б далі, якби раптом не налетіла ворона. Чорною блискавкою вона майнула між ними обома і вхопила у дзьоба золоту шпильку з рожевим сердоліком.

— О боги! — закричала Шамхат, зриваючись на ноги.

Ворона відлетіла на край даху й сіла, дражнячи Шамхат.

— Біжи! — просичала жінка. — Чого стоїш?

Ені побігла до ворони, яка встигла покласти прикрасу перед собою, розмірковуючи, як її краще доправити до свого злодійського сховку. Наблизившись, дівчинка розчепірила руки, ніби хотіла захопити ними не лише ворону й золоту шпильку, а й шмат розпеченого повітря. Вона не бачила на одне око й погано орієнтувалась.

Шамхат раптом охопила млість. У голові застукало: «Вона