Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Уві сні відьма, хоч і відроджувалась раз-пораз після Софійчиних нещадних ударів, урешті-решт таки гинула. Так і вогонь, загрозливо посичавши й повигинавши спину, стих і змінився ріденьким димком.
Іще затоптати згарище! Забула, що босоніжки нові, забула, що може обпектись. Так, так, так!..
Ух, наче все?.. Стояла задихана, похитуючись від утоми й хвилювання. Що тепер? Куди це їй потрібно зараз?
— Соф', май же совість! — пробудило із забуття Вітине майже голосіння. — Чи ж ти при собі, що ти робиш? Гля', на що ти схожа!..
Віку-ку пирскала зі своєї пляшки — намагалася сполоскати Софійці обличчя та руки.
— Всі собі думали, що ти в кущі… Я теж спочатку… Потім зачула щось не те, зирк у вікно — аж ти таке… Хап свою пляшку — думаю, мо’, чим поможу… Ая-я-я, і чорна вся, як сажотрус… Аж коси пообсмалювала!.. Не стільки тієї пожежі було, як на тобі сажі.
Так, Софійка — не взірець охайності, ну то й що? Потроху оговтувалась, обмивалась, обтрушувалась.
— На попелище… на попелище воду… зливаймо! — спромоглась на слово.
— А куртку хоч викинь — примовляла Віта, підтягуючи подружку в бік автобуса.
— Її не можна… викидати… в ній камінець Сашковий!.. — лепетала через силу.
— Гаразд, відперемо! Наче ж і температу’ нема, — Віта стурбовано приклала руку до Софійчиного чола. — Ходім, уже всі за чека’!
— Це камінець допоміг, я знаю!
— Нічо’, зара’ сядеш, вип’єш водички, попустить! — обіймала дівчинку приятелька.
— Ой, і мобілка! — Софійка, вирвавшись із упевнених Віку-кусиних лабет, попленталась по залишеного телефона. — Я зробила це, Віку-кусю… Тепер вона не згорить…
— Мобілка, Софієчко? — Віта, мабуть, від переживань, аж перестала скорочувати слова.
— Лебідка… І взагалі ніяка пташка…
— Таки є, мабуть, алергія в тебе на ті бджолині укуси, — подружка дбайливо тягла Софійку до автобусних дверей. — Але головне, що все добре закінчилось!.. Ще серветками щоки витреш, бо ж замурзалась!
7. ПерепочинокПроте Софійка, знеможено добравшись до сидіння (хтось Вадимовим голосом буркнув, що від неї нібито смердить чадом і що він чогось там не витримає), про серветки і не згадала — її охопило солодке забуття.
Зо дві години проспала як убита.
Підвела голову, коли надворі пливли вже зовсім інші, набагато зеленіші краєвиди.
— Я не проспала моря? — перша тривога, що спала на думку.
— Ще ні, не хвилю’! — терпляча Віку-куся розминала заніміле плече, на якому, видно, і спала Софійка.
— А що то за водяна смужка за деревами вздовж дороги?
— То канал! — пояснила Радзивілка. — З Дніпра до самого Криму воду постачає! Для зрошення полів! А як ти?
— Мов народилась на світ! — почувалась і справді прекрасно. Моря не проспала, пожежу — бодай одну, та загасила! Ще й у вікнах — шалено гарнющо-жовтюще поле!
— Ріпак, по-науковому рапс, — констатувала Ві-ку-ку. — Медонос, вигідний на продаж, але дуже виснажує землю, потім після ньо’ — хоч трава не рости!
— Ет, знов ти розвіяла поезію своїми надмірними агрономічними знаннями! Краще гляньте: здалеку — ніби український прапор! — Софійка показала на яскраво-жовту смугу поля й блакитну смугу неба, що зливались на обрії. І гарячково стала згадувати відповідні поетичні рядки, які в голові наче й крутились, а на язик не приходили.
— Точно підмітила! — захоплено видихнули довкола.
— Та це… — не стало духу признатись, що підмітила не вона, а Сашко, з яким проминали золоте пшеничне поле дорогою з Леськовичів до Вишнополя.
На душі й на тілі ясно і легко. Так легко, що очима підсвідомо стрельнула по своїх об’єктах. Альбабарін — дивився! Може, загадковий Туз із записок-есемесок — це він і є? Чим не козирний хлопець?
О, і Дмитрия зиркнув! Ет, знати б, що таки ж мав на увазі, коли ото почав: «Хіба ти не помічаєш, що насправді»!.. «…Що насправді моя душа віддана тільки тобі»?.. «…Що насправді лиш ти одн…»
Проте на Софійку весело дивляться й подружки. Леле! У неї не лише чорне волосся, а й чорні пасмуги на щоках і на лобі!
— Візьми, красуне! — крізь усміх простяглися до Софійки дві руки. Одна Вітина — з люстерком, друга Лесьчина — з пачкою тих же мокрих серветок.
Таки ж є в неї вірні друзі!
— Чула, хтось із гальорки обізвав тебе натуральною попелюшкою? — приєднався до веселощів Дмитрия.
— Не чула, і хто саме? — щиро
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія», після закриття браузера.