Читати книгу - "2586 кроків"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Армауер довго дивився на нього. Шкіру купця вкривали веснянки, але крім цього не було нічого підозрілого.
Він кивнув головою.
-- Ви здорові…
Олафсен одягнувся і вийшов. За хвилину з явилася його дружина. Вона роздягнулася, стала перед лікарями в самій білизні. На лопатці в неї була дивна, рожева пляма. Гансен придивлявся до неї певен час, а потім взявся за голку.
-- Це старий шрам від опіків, -- запротестувала вона.
-- Колего, -- звернувся Гансен до Павла. – Проколіть, будь-ласка, кілька разів на глибину три міліметри.
Сам став перед жінкою і втупив в неї погляд. Скужевський провів іглу над полум’ям свічки і делікатно проколов їй шкіру. Вона зойкнула. Повторив в іншому місці. Цим разом – тихо крикнула.
-- Бачу реакцію зіниць, -- сказав спокійно Гансен. – Вона відчула біль.
-- Звичайно, що відчула, -- зойкнула жінка по норвезьки. -- Кати!
-- Не ображайтеся, -- Гансен спробував посміхнутися. – Ми мусили переконатися.
За хвилину її місце зайняла п’ятнадцятирічна дочка господаря. Вона дуже соромилася, але доктор відразу ж махнув рукою. На її тілі не було жодних підозрілих знаків. Наступною була молода, може тринадцятилітня служниця. На малих, ще не розвинених грудях в неї було кілька невеликих, білявих плямок. Гансен проколов їх обережно шпилькою. Дівчинка навіть не здригнулася. Він закусив губу.
– Зробимо додатковий тест, -- кинув в бік Скужевського.
Він витягнув з сумки невеликий пензлик і змастив шкіру пацієнтки темною рідиною.
-- Це настойка йоду, -- пояснив він, -- А зараз посипаємо картопляною мукою.
Він вийняв з нікельованої коробочки шприц і набрав з пляшки якоїсь субстанції.
-- Колемо під шкіру одну десяту мілілітра одновідсоткового розчину пилокарпину. Пилокарпин викликає різке виділення поту. Під впливом соленого поту виділиться йодид, на білому тілі це викличе характерні чорні або темно-коричневі крапки.
Груди служниці вкрилися дрібними, чорними крапочками. Норвежець всміхнувся до неї.
-- Нема чого боятися, -- сказав він. – Ти здорова.
-- Дякувати Богу, -- прошепотіла вона тихо.
-- Як саме працює цей тест? – не зрозумів Павел.
-- Шкіра вражена проказою не виділяє поту, -- пояснив Армауер.
Служниця одягнулася і зникла. Зайшов хлопець, що переносив пакунки зі складу на прилавок. Не встиг він зняти сорочку, як обличчя Гансена нахмурилося. Широкі плями вкривали більшу частину спини хлопця. Тіло у вражених місцях набрякло і знебарвилося.
Лікар знову скористався шпилькою. Хлопець щоразу шипів від болю.
-- Це якийсь лишай, -- пробурмотів Гансен. – Пропишемо цинкову мазь, але…
Він зробив пробу з настоянкою йоду. В кінці кінців вирізав кусочок шкіри і помістив його в бляшанку.
-- Ви повинні зупинити його, -- пробурмотів хлопець, виходячи.
Останньою в довгому ряду пацієнтів була літня кухарка. Судячи по її пишних формах, вона куштувала більшість з тих страв, які готувала. Її шкіра доволі густо була вкрита родимками, але також не спостерігалося нічого підозрілого.
-- Люди на базарі подейкують, що Прокажений Дід знову кружляє містом, -- сказала вона, одягаючись за ширмою, після закінчення огляду. – Ви повинні спіймати його.
-- Прокажений Дід, -- зітхнув Гансен.
-- Люди бачили його, кілька днів тому, коли стемніло, він пройшов через рибний базар. Йшов в бік Бригген.
-- Це вигадки. Можливо дійсно містом кружляє якийсь волоцюга, хворий на проказу, якого слід спіймати, але він не має нічого спільного з заразою.
-- Знаю, -- зітхнула вона. – Тут, в місті, заснованому німецькими купцями, вперше з'явилася зараза з Леванту. Саме тому він прибув сюди… Він почувається найкраще поміж дерев'яних будинків. Все виглядає як в часи, коли він прибув. Носить широкий, шкіряний капелюх, як купець з часів Ганзи. Кажуть, на обличчі залишилися тільки очі. Для цього потрібен священик, -- сказала кухарка. – Звичайно ж , католицький священик.
-- Чудово, -- пробурмотів Гансен. – Якщо так… То як тоді мені його вбити? Привиду зловити неможливо.
-- Лікарю, ти першим в світі побачив бактерію прокази. Може незабаром приготуєш ліки, -- посміхнулася вона. – Він боїться тебе. Він ненавидить тебе. Він буде слідкувати за тобою. Може колись зараза візьметься за тебе…
Лікар здригнувся.
-- Ходімо, -- сказав він до Скужевського. – На щастя, цей дім повністю чистий.
Стемніло. Гансен витягнув з сумки невеликий ліхтар і запалив всередині свічку. Вони пішли по викладених потемнілими дошками завулках.
-- Якби в цьому місті були привиди – вони б жили саме тут, -- сказав, він, розглядаючись по стінах, що здіймалися вгору.
-- Вдень це місце, напевно, виглядає чарівно, -- зауважив Павел. – Але зараз дійсно…
З тіні з'явився патруль.
-- Добрий вечір, докторе Гансен, -- обізвався командир. – Вам потрібен конвой? – кинув погляд на Скужевського.
-- Ні, дякую. Сьогодні ми не викрили нікого.
Командир нещиро посміхнувся.
-- Дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість кроків, -- сказав він. – Ми спостерігаємо за всім. Може і його колись зловимо.
-- Забобони, -- відрізав Гансен.
Патруль пішов в оповиті мороком провулки і тільки скрип взуття по вкритих льодом дошках лунав поміж стінами складів.
-- Що він мав на увазі, з тими кроками? – зацікавився Павел.
-- Люди вважають, що людина, яку веде конвой, проходить завжди дві тисячі з чимось кроків між своїм домом і лікарнею.
- Конвой. Наскільки я розумію, госпіталізація примусова?
-- На жаль, так. Я б волів не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2586 кроків», після закриття браузера.