Читати книгу - "Любов у спадок"

глибше запхала в кишеню шмат учорашнього коржа, який встигла непомітно поцупити з кухні. Швидко пробігла подвір'я, з натугою відімкнула хвіртку біля воріт і, намагаючись не збудити Піта, потягла стулку на себе. Важка хвіртка з дубових дощок огидно зарипіла, й стражник невдоволено забурмотів уві сні, пожував губами. Його кумедна, наполовину сива борода, за яку він, власне, й отримав своє прізвисько, загрозливо настовбурчилася, немов голки на спині в сердитого їжака.

— Теж мені страж! — весело прошепотіла Еріка, в'юном прослизаючи у вузьку шпару ледь прочиненої хвіртки. — Хоч цілий замок під самим носом винесуть, він і не помітить.

Вона опинилася за фортечною стіною, і в ніздрі їй відразу вдарив дух свіжого ранку та скошеної трави, який вітер приніс від пагорбів. Її руде волосся злетіло за плечима, й вітер радісно підхопив цю яскраву іграшку, почав захоплено бавитися нею.

Як завжди, коли їй вдавалося потрапити на пагорби, серце в Еріки переповнилося дурнуватим, невимовним щастям. Вона ледве стрималася, щоб не заспівати на повен голос якоїсь молодецької пісні. Кинула швидкий погляд назад і побігла вниз, по висохлій колючій траві, просто в долину. Замок Тейндел стояв на доволі високому пагорбі, що заступав вихід із долини до верхів'їв Тейну, який протікав унизу. Тому звідси відкривався чудовий краєвид. Цілу долину, вузьку, ніби вигнутий мисливський ніж, було видно, як на долоні. Десь далеко внизу виднілася купка землянок, укритих дерном, які нагадували звідси, згори, маленькі вулики. Там уже де-не-де підіймалися стовпи диму, сповіщаючи, що господині готують обід.

Сонце вже зійшло, і його не надто гарячі промені приємно зігрівали. Еріка, весело розмахуючи зірваною гілкою, перестрибувала з каменя на камінь і уважно стежила, щоб нога не застрягла в підступній розпадині. На цьому схилі можна було запросто поламати ногу, але це був і найкоротший спуск у долину, де починався ліс, і якщо вона хотіла встигнути повернутися додому до обіду, варто було поквапитися.

Раптом її увагу привернули кілька темних цяток, що рухалися внизу. Вершники! Хтось їхав у напрямку Тейндела. Еріка сховалася за великим валуном і сторожко примружилася, намагаючись розгледіти. Наступної миті в неї вирвалося розчароване зітхання. Так і є — це батько! І Джош із ним, і двоє інших хлопців, яких він брав із собою…

— Ну чому ти так рано повернувся? — засмучено прошепотіла дівчина.

Від прогулянки тепер доводилося відмовитись. Батько нізащо не дозволяв їй виходити з замку самій. Цікаво, що сталося? Адже він казав, що повернеться не раніше завтрашнього полудня.

— Піду-но я попереджу Кет, — сама собі сказала Еріка.

Вона гадюкою ковзнула на ледь помітну стежку. Цілий потік дрібних камінчиків посипався вниз, але дівчина не звернула на це уваги. Треба негайно повертатися, інакше не минути чималого прочухана.

* * *

Невеличка процесія в'їхала на подвір'я, до неї відразу кинулися нечисленні мешканці Тейндела. Еріка швидко підскочила до батька, випередила Бранвена та перша схопилася за повід його коня.

— Вітаю, татусю! Чому ти так рано?

Вона аж підстрибувала від цікавості. Сер Родерік посміхнувся.

«Хвалити Бога, він має задоволений вигляд і здається зовсім тверезим», — радісно подумала дівчина.

— Ми раді вашому поверненню, бароне, — вперед статечно виступив отець Годвін, який перед цим кинув на дівчину докірливий погляд.

Втім, було помітно, що й він жадає новин, і тільки суворе виховання втримує його в межах пристойності. Життя а Тейнделі було не надто багате на події, тому кожна новина очікувалася з нетерпінням і ще довгий час обговорювалася. Всі жителі маленького замку оточили барона і його супутників, радісно галасуючи.

— Татку, ти привіз мені нову сопілку?

— Як там ті квочки, про яких я питала? Віллі погодився обміняти їх на наших трьох курей?

— Та тихше ви! — жартівливо гримнув сер Родерік, зіскакуючи на землю. — За вашим гамором не чую власного голосу!

Барон обвів домашніх усміхненим поглядом. Авжеж, таким доволі похмурого власника Тейндела давно не бачили. Він вочевидь був у доброму гуморі.

— Ну кажи вже, татку! — голосила Еріка.

Усі розсміялися.

— Звичайно, тобі треба знати швидше за всіх! — сер Родерік скуйовдив доньчину руду гриву. — Ну гаразд, скажу вже зараз. Справа така. Коли ми приїхали в Ейс-хаус, у нашого сусіда Віллі саме гостював шотландець зі Сноттона. Знаєте, Віллі, як і ми, товаришує з деким із них. І він шепнув нам на вушко, що в Хоїку нині збирається величезний ярмарок, якого не було вже, вважай, років з п'ять. І ще цей хлопець казав, що там очікують великого попиту на овес. От я й вирішив, що для нас це шанс виправити становище. Овес-бо вродив цього року, як ніколи. А раз ціна там буде вища, то повезімо його в Шотландію…

Він обвів виразним поглядом прогнилий дах і похилі надвірні будівлі замку.

— Хей-я-а! — голосно заволала Еріка. Татку, ти молодець! Хай живе ярмарок!

Муругий Піт заткнув одне вухо, присідаючи від комічного жаху. Це повідомлення викликало бурю захвату. Жінки ойкали та охкали, глухувата Кет смикала Доллі за рукав, вимагаючи, щоб говорили голосніше, Бран і Гілберт силкувалися відтягти батька вбік… Маленький лисий отець Годвін метушився навколо, благословляючи вдале рішення та прагнучи вивідати подробиці.

У Еріки навіть подих перехопило від цих слів. Ні, це справді чудова новина!

Відчуваючи, як стукотить серце, вона схопила батька за пояс і голоском, що аж зривався від хвилювання, запитала:

— Татку, й ти візьмеш мене… тобто, нас із собою?