Читати книгу - "Нестяма"

— То чого ми тут зря сидимо, як дураки? Хата! — видихнула; зневажно озирнула казенне помешкання, а потім несподівано очі їй потеплішали і погляди їхні ніжні нарешті зустрілися.

— Я Єва, а ти мій Адам, — прошепотіла ніжно, й бетонні стіни відлунилися лагідністю.

— Ні,— була відповідь.

— Чому? — вкотре образилася Єва Браун.

Вона не знала, що ім’я «Адольф» у перекладі з рунічної мови означає «антищасливий».

...хто його сотворив, Гітлера? Звісно ж, Генрі Форд, цей автомобіліст іще на початку століття написав три майже тотожні книги, які набули дужого розповсюдження, — «Моя війна», «Моя борня» та «Моя праця» (про це навіть по телевізору показували, мовляв, він вигадав конвеєр не лише для авто, а й для опусів), і на нещасливу біду вони спровокували невинного хлопчика, австрійського вихреста, художника за покликанням, написати згодом таку саму, скомпілювавши три в «Майн камф», наслідки знані — антищасливим став увесь світ.

Досі невідомо, якого він роду: чи, бува, не австріяк? Але німцем не був і разу, і ця його жахлива таємниця вирішила перекинути планету, щоби ніхто не докопався. Тож чи не іудей він часом? Для таких яскравих акцентуйова-них індивідів властиво позбавлятися вагань і найперший шлях — податися в антисеміти. Та перш ніж нарікати на фюрера, варто пригадати майже біблійну притчу:

«А прийшло бо дерево до Бога й почало бо квилити й жалітися на залізну сокиру, яка нещадно його рубає, а Господь бо зітхнув і відказав бо:

— А ти, дерево, подумай ліпше — а з чого таки зроблена ручка у сокири?»

Адже один невідомий єврейський музикант із невідомого австрійського містечка під Лінцом та й був вилазив на заміжню фрау Шикльґрубер, а потім не вберіг таємниці, навпаки, ще й вихвалявся у пивній та у кав’ярні; словом, маненький Адольфик ще не народився, а однолітки вже дрочили його «жиденям» на вулиці і в школі, не даючи продиху до такої міри, що вже й єврейська малеча його так само дрочила; хлопча лише й мріяло, як би швидше вирватися звідтам якнайдалі — аж так, що згодом просто вимушене було захопити Австрію аншлюсом (по-нашому «возсоєдінєнієм»), аби лише стерти рідне містечко й зробити там велетенського полігона, щоби важка техніка вдень і вночі маневрами трамбувала нещасливе його дитинство.

Де він тепер, той горе-музикант?

Аби далі заховати кінці в воду, Адольфик перекаму-флював походження, власне, й усієї німецької нації, щоби потім ніхто тих кінців не знайшов, але про це згодом.

...Чому він невпинно екзальтував натовпи? Аби щоразу виявляти екзальтованих жінок, які волали: «Хочу дитину від фюрера!»

Тих, кого — блакитнооких і жовтокосих — відстежувало гестапо і під приводом гінекологічного обстеження непомітно з медінструментом впорскувало їм гітлерових сперматозоїдів; він бо вірив, що в такий супермасовий спосіб буде створено нащадків уже не темноволосих і темнооких, як він, і рано чи пізно виправлять несправедливу його генетику. А інакше, що ж тоді воно таке — державотворення?

Єва Браун додавала всіх мислимих рукотворних зусиль, аби націдити якомога більше, отож спермостати розвозили по всій Німеччині, Норвегії, Данії — винятково нор-дичними теренами, перетворюючи на розсаду, і навіть наприкінці війни Гітлер у передсмертній агонії еякулював у пробірку, поспішав коригувати родову похибку, рятуючи себе й майбутнє фатерлянду, стаючи батьком німецького народу не лише в переносному але й у прямому сенсі.

Єва Браун змушено і невтомно тренувала тіло, особливо руки, налягаючи на гімнастику, адже турнік найкраще розвиває долоні пальців, клянучи при цьому «Абвер», розвідку, яка перша спровокувала цей титанічний процес, свого часу рознюхавши, що в комуністичному еСеРе-СеРі відомий світовий генетик Іванов уже усіляко осіме-няє мавп, створюючи нову породу надлюдини.

— Ха-ха-ха, — така була перша реакція фюрера, — то хто там кого жигає: політбюро мавп, чи мавпи — політбюро? І навіщо? Та ви погляньте на їхні пики, вони й без того, як у приматів.

— Воно би й смішно — який із мавпи юберменш? — наважився не погодитися Геббельс. — Однак гомо-мавпікус може стати неперевершеним солдатом, перекроївши політичну мапу Європи. З могутніми м’язами та могутніми тваринними інстинктами може переважити наших інтелектуальних солдат.

— Ха-ха-ха, мавпоподібні мавпи, — вже не так упевнено реготнув Адольф.

— Вони почали з того, що взялися своїм чоловікам пересаджувати сіменні канали яйцеклітини горил.

— Та ха-ха-ха.

— І ось уже перший результат — коли ховали Калініна, то кришка гробу взяла і не закрилася.

— До чого тут кришка? — насторожився вождь.

— Така потужна бо ерекція, що навіть у покійника не припинилася й мучила його з того світу. То що вже казати про живих?

(Так було. Він перший бо ліг під скальпель, даючи приклад наступним поколінням активістів, промовивши: «Во ім’я щасливого майбуття пролетаріату».

Чому подався у першопрохідці? Дуже просто — його дружину Сталін запроторив у сталінські концтабори. Отож ним вирішено ризикнути своїм статевим органом за непотрібністю — і от результат, загинув во ім’я радянської науки.)

— Бачте, — наполягав райхміністр, — у них тепер офіційна релігія — мавпізм, вони всі вклоняються мавпам.