Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

У період з 1 по 3 лютого неодноразові масовані атаки танків противника ззовні кільця оточення в смузі 2 Українського фронту були відбиті. Велику роль поряд із танками тут відіграла наша артилерія, керована командуючим артилерією фронту генералом М. С. Фоміним. На шляху танкового тарану ворога незмінно створювався нездоланний бар’єр могутнього артилерійського і танкового вогню. Всі спроби гітлерівців прорвати зовнішнє кільце в смузі нашого фронту терпіли крах.

Тоді німецько-фашистське командування перемістило центр ваги боїв у смугу 1 Українського фронту, зосередивши на вузькій ділянці 3 танкові і кілька піхотних дивізій. Одночасно в смузі нашого фронту 3 танкові дивізії гітлерівців поновили свої атаки в районі Товмача.

Ціною великих втрат противнику вдалося в районі Ризине вклинитися в нашу оборону. Командування 1 Українського фронту перекинуло сюди стрілецькі війська й артилерію; крім того, на цю ділянку прибула з резерву 2 танкова армія під командуванням генерал-лейтенанта танкових військ С. І. Богданова. У результаті противник був зупинений, і його спроби прорватися до оточених військ зірвані.

Варто сказати про характерні особливості в діях противника, що вдавався до відчайдушних спроб виручити з оточення своє угруповання. Він підтягнув до зовнішнього фронту оточення 8 танкових і 7 піхотних дивізій і, змінюючи напрям ударів, намагався спершу прорвати його в смузі 2 Українського фронту. Натрапивши на сильну артилерійсько-танкову оборону, гітлерівці почали переміщувати свої удари зі сходу на захід.

На внутрішньому кільці війська 2 Українського фронту вели активні наступальні бої по розчленуванню і знищенню оточених частин. Тут противник уперто обороняв кожний рубіж, кожний населений пункт, але наші воїни, переборюючи його шалений опір, наполегливо просувалися вперед, все більше стискуючи в залізних лещатах оточене угруповання.

Німецько-фашистське командування спробувало організувати постачання боєприпасів, продовольства і пального своїм оточеним військам повітряним шляхом. Проте наша авіація і зенітна артилерія майже повністю зірвали ці плани. За кілька днів було знищено близько 200 транспортних літаків ворога.

8 лютого радянське командування для уникнення непотрібного кровопролиття пред’явило оточеним військам ультиматум — скласти зброю. Але гітлерівські генерали відхилили цю гуманну пропозицію. Бої поновилися з новою силою.

8, 9 і 10 лютого противник здійснював шалені атаки з метою виходу з кільця. У той же час на зовнішньому фронті йшли важкі бої з великими танковими силами, що намагалися прорватись до оточених. Натиск фашистів на зовнішньому фронті на Лисянку й атаки з кільця на Шендерівку здійснювалися з єдиною метою — з’єднатися з оточеними військами і визволити їх.

З обстановки було ясно, що фашистське командування й надалі чинитиме натиск із зовнішнього і внутрішнього фронтів, причому особливо великих зусиль можна було чекати від ворога в смузі 1 Українського фронту. Виходячи з цього, я вирішив вивести на правий фланг фронту, у створений коридор, спочатку 29 танковий корпус під командуванням генерал-майора І. Ф. Кириченка, а потім і головні сили 5 гвардійської танкової армії. Перед ними було поставлено завдання: не допустити прориву противника на стику двох фронтів і прискорити розгром гітлерівських військ у «котлі». З цією метою сюди було перекинуто кілька дивізій 4 гвардійської армії і на 180 градусів повернуто 5 гвардійський кавалерійський корпус. Вони мали подати допомогу 27 армії 1 Українського фронту, що відбивала жорстокі атаки ворога.

11 лютого противник у складі 8 танкових і 8 піхотних дивізій знову перейшов у наступ на зовнішньому фронті. Розгорнулись запеклі бої, у ході яких радянські війська ще раз показали зразки стійкості й героїзму. Лише німецькі танкові дивізії, що наступали з району Ризине, змогли потіснити наші частини і вийти в район Лисянки. Але дальший їх наступ контрударами військ 2 і 1 Українських фронтів було зупинено, і ворог змушений був перейти до оборони.

Зранку 12 лютого війська оточеного угруповання завдали удару з району Стеблева в загальному напрямку на Шендерівку, розраховуючи прорвати фронт і вийти на з’єднання із своїми частинами. З відчаєм приреченого ворог, незважаючи на втрати, кидав своїх солдатів у бій. У смузі 27 армії йому вдалося пробитися і вийти в район Шендерівки. Відстань між оточеним угрупованням і військами противника на зовнішньому фронті скоротилась до 10-12 кілометрів. Створилась загроза виходу ворога з оточення. Це був найбільш критичний день операції. Командування наших фронтів вжило невідкладних заходів для ліквідації цієї загрози. З інших ділянок фронту сюди були перекинуті танкові частини й стрілецькі війська, артилерія та інженерні частини. У результаті противник на ділянці 27 армії був остаточно зупинений. Велику роль у досягненні цієї мети відіграло своєчасне введення в горловину коридору частин 5 гвардійської танкової армії і 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, що входили до складу нашого фронту.

Для об’єднання зусиль усіх військ, що діяли проти оточеного угруповання, враховуючи, що більша частина з них належала 2 Українському фронту, Ставка Верховного Головнокомандування 12 лютого доручила мені керівництво військами для найшвидшого знищення корсунь-шевченківського угруповання і підпорядкувала мені 27 армію 1 Українського фронту.

У зв’язку з новим завданням я вилетів на командний пункт 4 гвардійської армії, що знаходився в коридорі між зовнішнім і внутрішнім фронтами оточення, для того, щоб ближче бути до військ і на місці вживати заходів по знищенню угруповання.

Особовий склад фронту був націлений на активні й стрімкі дії з метою розчленування і знищення ворога. Одночасно були вжиті заходи по посиленню військ, що діяли на зовнішньому кільці, у напрямку на Лисянку, і встановленню тіснішої взаємодії з військами 1 Українського фронту.

Для поліпшення становища 27 армії безпосередньо в район передового командного пункту командуючого (село Журжинці) виводився 18 гвардійський танковий корпус. Підхід військ