read-books.club » Публіцистика » Сміх. Біологія, психіка, культура 📚 - Українською

Читати книгу - "Сміх. Біологія, психіка, культура"

121
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сміх. Біологія, психіка, культура" автора Ерік Смаджа. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 40
Перейти на сторінку:
щоб той, кого воно спіткало, був достойним цього зла, якщо лише ця особа не являє собою суто негативну особистість і якщо до неї не ставляться з великою ненавистю».

Отож Декарт висуває гіпотези щодо фізіології та психічних причиново-наслідкових зв’язків сміху, не концептуа­лізуючи їх. Він вписується в греко-римську традицію, для якої сміх пов’язує задоволення й агресивність, а смішне розміщується в регістрі применшення та знецінення.

Б. Спіноза[15]. — Так само як любов і задоволення, сміх і жарти є для Спінози «чистою радістю», яка, коли уникати надмірності, корисна для людини, її тіла й духу.

Натомість насмішка, заздрість, зневага, гнів, відсилаючи до ненависті або випливаючи з неї, є злом.

Спіноза ототожнює сміх, вираження радості й задоволення, які спізнає людина, з ознакою душевної сили та розквіту людського буття, а отже, з модусами «залучення до божественної природи».

«Що більша радість, якою ми захоплені, то більша досконалість, до якої ми доходимо, то більше, інакше кажучи, ми долучаємося до божественної природи. Мудрій людині належить уживати речі так, щоб якомога більше діставати від них утіху…»

Отже, на відміну від середньовічної християнської традиції, для Спінози і радість, і сміх перебувають в Бозі.

В. Гоббс («Людська природа», 13). — Вочевидь Томас Гоббс є чільним мислителем однієї з найпоширеніших теорій сміху — теорії почуття вищості того, хто сміється. Однак його коментатори звели його міркування до цієї єдиної концепції тріумфу сміхуна над знеціненим смішним предметом, хоча філософ сформулював інші, не менш цікаві, ідеї на цю тему. Нагадаємо їх.

По-перше, сміх — це вираз обличчя, що сигналізує радість, тобто утверджується як особливе емоційне вираження.

Яка природа та причиново-наслідкові зв’язки цієї радості?

Гоббс прагне дати на це свою відповідь.

• Те, що збуджує сміх, має бути новим і неочікуваним, — цю думку згодом розвине й концептуалізує Кант.

• Він чітко проводить зв’язок між сміхуном, що зненацька опинився у позиції самовладдя й нарцисичного тріумфу, і смішним предметом, представленим теперішньою слабиною в іншій людині або яку сміхун міг спізнати раніше сам.

Ось як він формулює висновок до цього міркування:

«З цього ми можемо виснувати, що пристрасть сміху є раптовим почуттям марнославства, що виникає в нас під впливом несподіваного уявлення про якісь наші особисті переваги й порівняння їх зі слабкостями, які ми помічаємо в цей момент в інших людях або які були притаманні нам раніше».

• Також він зауважує явну агресивність сміху й насмішки, що пов’язана з почуттям тріумфу, а також справедливі реакції гніву людей, над якими глузують, тим самим дошкуляючи й ранячи їх.

«…Люди почуваються жорстоко ображеними, коли їх висміюють, тобто над ними торжествують. Сміх не ображає тоді, коли стосується нісенітниць і недоліків, абстрагованих від осіб, і коли все товариство може до нього долучитися».

• Зрештою, як бачимо в цілому, Гоббс, подібно до Декарта і Спінози, висловлює доволі негативне судження морального характеру з приводу глузування і насмішки, які маскують самовладдя та нарцисичний тріумф сміхуна, поєднаний з агресивним ставленням до смішного предмета.


5. XVIII століття разом із Вольтером і Кантом

A. Вольтер (у статті до свого «Філософського словника») ідентифікує сміх із «веселою» радістю і фактично, як більшість авторів, лице-вокальним вираженням цієї приємної емоції. Він відкидає будь-яку агресивність і нарцисичний тріумф, які лежать в основі мотивів того чи того сміхуна, і пристає до позитивної, часткової концепції гуманістів Відродження.

«Людина — єдина тварина, що плаче і сміється. А що ми плачемо тільки від того, що нас засмучує, то сміємося тільки над тим, що нас звеселяє. Резонери стверджували, що цей сміх народжується з гордощів, коли хтось уважає себе вищим за того, над ким сміється... Але у цю мить сміхун відчуває веселу радість, не маючи іншого почування».

Б. Кант[16]. — Цього мислителя традиційно відносять до представників інтелектуалістських теорій (теорія контрасту), але уважне прочитання його тексту про жартівливе і смішне (у «Критиці здатності судження») вочевидь виявляє значно багатшу й складнішу рефлексію.

Справді, Кант прокладає асоціативний ланцюжок між такими термінами: гра ідей або жарт / динамогенія тілесного життя / сміх / почуття здоров’я або тілесний комфорт і задоволення (відчуття або психосенсорний стан).

Жарт, аспект смішного і гра уявлень розуму, є джерелом задоволення, пожвавлюючи тілесну динамогенію або підсилюючи почуття здоров’я, головним вираженням чого стає вибух сміху. Тоді він спричиняє досвід задоволення як на рівні психіки, так і на рівні тіла.

Але як ця гра уявлень розуму впливає на тілесне життя? Вона передбачає гармонію і синергію між розумом і тілом. Тілесна гра «імітує» (на рівні вісцеромоторних рефлексів) гру розуму.

Однак ця гра ідей, якою є жарт, полягає в раптовій зміні уявлень розуму, що пов’язується зі сприйняттям чогось абсурдного і несподіваного.

Розум очікував чогось особливого з психічним напруженням, а йому зненацька дають щось інше, якусь недоладність, безглуздя, не справдивши очікувань. За напругою йде раптова розрядка. Це почуття відбивається на тілі.

«У жарті, — пише Кант, — гра розпочинається з думок, які в своїй сукупності, прагнучи знайти для себе чуттєвий вияв, залучають до дії також і тіло; а що участь розсудку, який не знайшов у цьому зображенні того, чого очікував, раптово слабне, то дія цього послаблення відчувається в тілі через вібрацію органів, яка сприяє відновленню їхньої рівноваги й добре діє на здоров’я… У всьому, що викликає жвавий і нестримний сміх, має міститися дещо безглузде (в чому, як наслідок, розсудок як такий не може знайти ніякого задоволення). Сміх — це афект, що виникає внаслідок раптового перетворення напруженого чекання на ніщо».

1 ... 6 7 8 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сміх. Біологія, психіка, культура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сміх. Біологія, психіка, культура"