read-books.club » Наука, Освіта » Звільни свого внутрішнього римлянина 📚 - Українською

Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Звільни свого внутрішнього римлянина" автора Марк Сідоній Фалкс. Жанр книги: Наука, Освіта / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 58
Перейти на сторінку:
ганьблять Рим.

Один із командувачів, Аппій, відмовився миритися із тим набродом нехлюїв. Спочатку він хотів зібрати солдатів і жорстко закликати їх до порядку, але інші офіцери відрадили йому говорити з позиції сили з людьми, від доброї волі і керованості яких залежить його сила як командира. Солдати просто не захотіли б вислуховувати його повчання. Аппій вирішив тимчасово відступитись і дочекатися більш сприятливого моменту для того, щоб винуватці отримали все, на що заслуговували. Наступного дня він наказав війську вийти з табору. Вольски негайно атакували ар’єргард римської колони, і лави легіонерів змішались. Паніка була такою, що неможливо було розчути команди або вишикуватися в бойовий порядок, навіть римські штандарти кудись поділися. Зашпортуючись через тіла загиблих товаришів і кинуту ними зброю, солдати тікали з поля бою, пориваючись бігти назад до табору.

Коли нарешті всі легіонери до останнього повернулися до табору, Аппій скликав асамблею і гнівно накинувся на них.

— Що то за військо, — почав він, — якщо воно не дотримується дисципліни й кидає свої штандарти?

Після цього кожного солдата, який кинув зброю чи військовий штандарт, і кожного офіцера, який залишив свій пост, відшмагали, а потім обезголовили. Із решти відібрали кожного десятого і покарали у спосіб, описаний вище. Відтак ніколи більше римське військо не йшло на бій інакше, ніж дотримуючись дисципліни та порядку.

Успіхи, що їх неухильно домагалося таке дисципліноване військо, принесли зі собою нову небезпеку: звичку до розкоші. Із розширенням завоювань римляни збагачувались і могли вже дозволяти собі дедалі більше марнотратство — смачну їжу та дорогий одяг. Замість простого раціону, звичного для їхніх батьків, люди тішили себе вишуканими делікатесами. Катон Старший зауважив: «Хіба можна не боятися за місто, де делікатесна риба продається частіше, ніж м’ясо?» Але Катона не слухали. За його ж словами, зі шлунком сперечатися дуже важко, позаяк він не має вух. Усе, що хвилювало людей, — це якою їжею вони напхають черево.

Застереження Катона, на жаль, були марними. Недуга розніженості почала просочуватись навіть у військо. Сципіон Молодший, прибувши до одного із таборів, виявив там розпусту та розкіш, які загрожували зруйнувати порядок у війську. Він віддав наказ повиганяти з табору віщунів і повій і оголосив, що єдине майно, яке може мати легіонер, — це горщик, виделка та глиняний кухоль для пиття. Він заборонив лазні, сказавши, що чоловік має терти себе сам, а не довіряти це масажистові. А ще він заборонив солдатам обідати лежачи; сам обід при цьому мав складатися тільки з хліба й вівсяної каші або вареного м’яса. Єдиний предмет розкоші, який за наказом Сципіона було дозволено мати легіонерам, — це срібний пивний кухоль вагою не більше двох фунтів. Сам він носив простий чорний плащ, заявляючи, що то — його жалоба за втраченою вояцькою честю.

Ніщо не є таким згубним, як розкіш. Вона розм’якшує ноги чоловіка лазнями та ходінням підігрітими підлогами. Така людина не зможе навіть носити підбиті гвіздками важкі військові черевики, не кажучи про те, щоб марширувати по тридцять миль на день. Будь-яка надмірність є руйнівною, але надмірність комфорту руйнує вас найдужче. Вона заважає роботі мозку. Вона затуманює істину мужності солодкою оманою марнославства.

Окрім того, розкіш послаблює дух. Одночасно з ногами потрібно укріплювати й серце. Чи зможете ви прийняти важке, але необхідне для перемоги рішення, якщо не навчилися контролювати свої почуття? Завойовувати та тримати в покорі — заняття не для м’якосердих. Поступка власним почуттям може завадити вам виконати свій обов’язок. Пам’ятаю, як одного разу ми розорили місто. Його мешканці відмовилися капітулювати і тим заслужили собі жахливу долю. Тисячі озброєних чоловіків прорвалися через стіни. Жителів міста не рятували ні становище, ні вік. Ми вбивали усіх підряд. Хай би хто потрапляв у полон — молода жінка чи вродливий юнак, їх одразу ж розривали на шматки в запеклій бійці за те, кому вони дістануться. Іноді солдати піддавали тортурам містян, аби примусити їх сказати, куди вони сховали гроші та коштовності. Скрізь панували жахіття війни: ґвалтування цнотливих дівчат і вродливих юнаків; виривання дітей із батьківських рук; матері, що дісталися на милість переможців; розграбовані храми й будинки; кровопролиття й пожежі. Коротко кажучи, гори трупів, ріки крові, горе та насильство.

У тому хаосі ніщо не було надмірним, жоден злочин — недозволеним. Полум’я стрімко розтікалося кварталами і палацами, у повітрі стояв гуркіт від руйнування дахів, і безліч криків зливалася в єдиний зойк, який рвав душу. У сліпій паніці хтось намагався тікати, інші стискали своїх близьких в останніх обіймах, перш ніж їх потягнуть у кайданах у довічне рабство. Були там і безтямні матері, які намагалися тягти з собою дітей, доки якийсь солдат не розлучав їх одним ударом. Уявіть собі будь-яке жахіття, і все одно ви не вигадаєте нічого гіршого за те, що коїлося наяву.

Однак отриманий результат виправдав використання цих засобів. Після нетривалих страждань мешканці міста визнали римську владу та всі її переваги. Коротка війна принесла тривалий мир. Мир приніс торгівлю та ремесло. Торгівля та ремесло принесли статок. Скоро місто вже знов процвітало, і коли мені випало повернутися туди через декілька років, я побачив бурхливий розвиток: майже добудований прекрасний новий амфітеатр, бруковані вулиці та вражаючий форум, прикрашений статуєю імператора.

Звичайно, закони природи є такими, що вона часом буває немилостивою: то в одному краї, то в іншому трапляється неврожай. І тоді вам доводиться бути свідком багатьох сумних сцен, викликаних голодом серед містян і сільських жителів. Маючи справу з голодуючими, також слід гамувати свої емоції. Пам’ятаю, я проїжджав одного разу через провінцію Каппадокія під час голоду. Люди в тамтешніх містах умирали без ліку, не кажучи вже про сільську місцевість. Ціни на пшеницю стрімко злетіли; я чув навіть розповіді, як за одну міру давали дві тисячі п’ятсот сестерціїв. Спочатку люди спродали все найкоштовніше, хоча через те, що зробити це намагався кожний, коштовне різко знецінилося. Бідняки намагалися їсти все, що бодай якось тамувало голод. Вони їли траву та хліб із жолудів; багато з них підірвали здоров’я і померли від того, що жували сіно та випадково з’їдали з ним яку-небудь небезпечну рослину. Багато хто намагався тікати до сусідніх провінцій, де, як подейкували, врожаї не постраждали, але ці люди не мали їжі, щоб підтримувати свої сили в дорозі, тож часто падали прямо на узбіччі. Інші приносили безкінечні жертви богам у сподіванні на їхню допомогу. Деяких шляхетних жінок голод довів до того, що вони втратили будь-який сором і жебрали на ринку. Інші падали ще

1 ... 6 7 8 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільни свого внутрішнього римлянина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звільни свого внутрішнього римлянина"