Читати книгу - "Матінка Кураж та її діти"

люльку!
Кухар (здалека). Підберіть її! Вона мені потрібна.
Матінка Кураж. І треба ж, саме як ми почали трошки заробляти!
Священик. Що ж, піду і я. Звісно, коли вже ворог так близько, небезпечне діло. Блаженні миротворці, як то кажуть. Якби у мене був плащ, я б накинув його.
Матінка Кураж. Я не позичаю плащів, хоч би й задля чийогось порятунку. Мене вже навчило.
Священик. Але ж мені через мою віру найбільша небезпека загрожує!
Матінка Кураж (дістає йому плащ). Оце сама собі шкоджу. Тікайте ж!
Священик.
Щиро дякую. Ви дуже щедрі. А може, мені краще лишитись тут? Бо коли я побіжу, то тільки в очі ворогові впаду.
Матінка Кураж (до солдата). Не чіпай гармати, йолопе! Хто тобі за це заплатить? Я візьму її в тебе на схов, бо ти через неї накладеш головою.
Солдат (тікаючи). Ви будете свідком, що я хотів її забрати.
Матінка Кураж. Засвідчу, присягаюсь. (Помічає дочку в капелюшку). Нащо тобі капелюшок цієї шльондри? Скинь зараз мені цю покришку! Чи ти з глузду з'їхала? Тепер, коли от-от прийде ворог? (Здирає капелюшка з голови Катрін). Хочеш, щоб вони помітили тебе і зробили повією? І черевички вона взула, ця божевільна! Скинь! (Хоче зірвати з неї черевички). Господи Ісусе, поможи мені! Пане священику, скажіть їй, щоб вона роззулася! Я зараз повернусь. (Біжить до фургона).
Іветта (заходить, пудрячись). Ну, що ви скажете, католики ідуть? Де мій капелюшок? Хто це топтав його ногами? Я ж не можу ходити з непокритою головою, коли ось-ось прийдуть католики. Що вони про мене подумають? І люстерка в мене теж нема. (До священика). Як я виглядаю? Чи не забагато пудри?
Священик. Ні, саме враз.
І в е т т а. А де мої червоні черевички? (Не знаходить їх, бо Катрін ховає ноги під сукню). Я лишила їх тут. Доведеться бігти в свій намет босоніж. Просто сором! (Виходить).
Задиханий, прибігає Швейцеркас із скринькою в руках.
Матінка Кураж (заходить з повними пригорщами попелу. До Катрін). Ось попіл. (До Швейцеркаса). Що це ти припер?
Швейцеркас. Це полкова каса.
Матінка Кураж. Кинь її! Скінчилось твоє скарбникування.
Швейцеркас. Але ж мені довірили її. (Іде в глиб сцени).
Матінка Кураж (до священика). Скидай свій пасторський сюртук, священику, вони тебе й у плащі пізнають. (Маже попелом обличчя Катрін). Не смикайся! Ось так, трошки бруду, і ти в безпеці. Ну й нещастя! Вартові всі були п'яні. Кажуть, не слід виставляти свого хисту напоказ. Бо тільки-но солдат, надто католик, побачить гарненьке личко, як на одну шльондру стає більше. Тижнями їм не дають жерти, та вже коли награбують і нажеруться, зразу накидаються на жінок. Ну, тепер хай приходять. Дай-но глянути на тебе.
Непогано. Ніби ти викачалась у грязюці. Не трусись. Тепер нічого з тобою не скоїться. (До Швейцеркаса). Де ти сховав свою касу?
Швейцеркас. Я подумав, що можна сховати її у фургоні.
Матінка Кураж (жахається). Що? В моєму фургоні? Не дав тобі бог розуму! З тебе не можна спускати очей. Вони ж повісять нас усіх трьох!
Швейцеркас. Тоді я заховаю її десь-інде або втечу з нею!
Мат інка Кураж. Лишайся тут. Тікати вже пізно.
Священик (переодягається в глибині сцени). Бога ради, прапор!
Матінка Кураж (знімає полковий прапор). Боже мій! Я вже й зовсім забула за нього. Двадцять п'ять років він у мене.
Канонада гучнішає.
Через три дні, ранком. Гармати нема. Матінка Кураж, Катрін, священик і Швейцеркас засмучені сидять за сніданком.
Швейцеркас. Я вже третій день тут байдикую, а пан фельдфебель — він завжди був такий ласкавий до мене — напевно вже думає, куди це Швейцеркас завіявся із полковою касою?
Матінка Кураж. Дякуй богові, що вони не натрапили на твій слід.
Священик. А що вже мені казати? Я не можу назвіть помолитись, щоб не вскочити в халепу. Кажуть, із повняви серця уста промовляють, та горе мені, якщо мої уста почнуть промовляти!
Матінка Кураж. Авжеж! Один сидить у мене на карку із своєю вірою, а другий — із своєю касою. Не знаю, що небезпечніше.
Священик. Нині ми справді в руці божій.
Матінка Кураж. Не думаю, щоб ми були такі вже пропащі безнадійно. Але ночами я все ж таки не можу спати. Без тебе, Швейцеркасе, нам було б легше. Здається, я вже з ними поладнала. Сказала їм, що я проти анти— христа-шведа, бо він рогатий. Мовляв, я сама бачила, лівий ріг трошки надломлений. Як допитували, я поцікавилась, де можна закупити свічки для обідні, щоб не дуже дорого. На цій справі я добре знаюсь, бо Швейцеркасів батько був католиком і частенько жартував з тих свічок. Вони мені не зовсім вірять, але в них у полку нема маркітантів. Тому й дивляться на мене крізь пальці. Може, все обернеться на добре. Ми в полоні, але так, як воша в кожусі.
Священик. Молоко добре. Що ж до кількості, то нам доведеться тепер трошки погамувати свої шведські апетити. Адже нас, як-не-як, переможено.
Матінка Кураж. Кого переможено? Що для великих панів перемога чи, там поразка, то для маленьких людей бува якраз навпаки. Буває й таке, коли поразки вигідні маленьким людям. Утрачено саму тільки честь, і нічого більше. Пригадую, в Ліфляндії ворог якось дав такого прочухана нашому командувачеві, що в переполосі мені навіть припав кінь з обозу. Аж сім місяців він тягав мій фургон, але потім ми перемогли, і його взяли на облік. Взагалі, можна сказати, що нам, маленьким людям, і перемоги, і поразки коштують дорого. Найкраще для нас, коли політика не рушає з місця. (До Швейцеркаса). їж!
Швейцеркас. Мені шматок у горло не лізе. Як же фельдфебель виплачуватиме солдатам платню?
Матінка Кураж. Яка там у біса виплата, коли військо тікає.
Швейцеркас. Все одно, солдати мають право. Безплатно їм і тікати нічого. Ані кроку не ступлять.
Матінка Кураж. Швейцеркасе, мене аж страх бере, що ти такий сумлінний. Я вчила тебе бути чесним, бо ти не дуже розумний, але треба й міру знати. Ось ми з священиком підемо купувати католицького прапора і м'яса. Ніхто не вміє так вибирати м'ясо, як він. І робить він це так певно, мов сновида. Мені здається, він тому знаходить найкращі шматки, що у нього слина тече мимоволі, коли він їх бачить. Ще добре, що вони дозволяють мені торгувати. У гендляра питають не про його віру, а про ціну. А протестантські штани незгірше гріють.
Священик. Коли пішла балачка, що лютерани перевернуть усе догори ногами у місті і на селі, якийсь жебрущий чернець мовив: жебраки завжди будуть потрібні.
загрузка...
Матінка Кураж зникає у фургоні.
Вона все ж таки турбується про скриньку. Досі на нас не звертали уваги, наче всі ми належимо до фургона, та чи довго так триватиме?
Швейцеркас.Я можу занести її геть.
Священик. Може, це ще небезпечніше. А що, як тебе