Читати книгу - "Фах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Якесь безглуздя, — пробурмотів Тревіліян. — Спочатку тобі торочать, що треба зберігати спокій та незворушність. А потім ставлять в такі умови, що про спокій годі й думати.
— Може, це зумисно? Щоб зразу розмежувати чоловіків та хлопчаків. Не звертай уваги, Трев.
— Заткни пельку!
Нарешті викликали Джорджа, але не по радіо, як того разу. Його прізвище засвітилося на табло.
Джордж помахав Тревіліянові рукою:
— Тримайся, Трев! Не хвилюйся!
Коли він заходив до кімнати тестування, то був щасливий. Атож, щасливий!
— Джордж Плейтен? — запитав чоловік, який сидів за столом.
На мить у свідомості Джорджа з надзвичайною виразністю постав образ чоловіка, який десять років тому запитував так само, і йому раптом здалося, ніби перед ним той самий лікар, а він, Джордж, тільки-но переступивши поріг, знову перетворився на восьмирічного хлопчину.
Чоловік за столом підвів голову. Його обличчя, звичайно, не мало нічого спільного з тим образом, що виринув з глибини Джорджевої пам'яті. У цього ніс був картоплиною, волосся рідке, підборіддя помережане складками, наче він раніше був товстун, а тоді зненацька схуд.
— Ну і? — роздратовано перепитав чоловік.
Джордж повернувся до дійсності.
— Я Джордж Плейтен, сер.
— Так і кажіть. Я лікар Зекері Антонеллі. Зараз ми познайомимося з вами ближче.
Він, не кліпаючи, як сова, роздивлявся світлі маленькі клаптики плівки.
Джордж здригнувся, в його пам'яті знову зринув лікар (він забув, як його звали), який теж роздивлявся плівку. Невже та сама? Той лікар хмурився, а цей зараз подивився на нього так, наче його щось дратувало.
Джордж уже не відчував себе щасливим.
Лікар Антонеллі розгорнув грубеньку теку.
— Тут пишеться, що ви хочете стати програмістом обчислювальних машин.
— Так, лікарю.
— Ви ще не передумали?
— Ні, сер.
— Це дуже відповідальний і складний фах. Ви певні, що можете опанувати його?
— Так, сер.
— Більшість людей, до здобуття освіти, не називають ніякої конкретної професії. Видно, вони бояться нашкодити собі.
— Гадаю, ви маєте слушність, сер.
— А ви не боїтеся?
— Я вважаю, що краще бути відвертим, сер.
Лікар кивнув, однак вираз його обличчя не змінився.
— Чому ви хочете стати програмістом?
— Як ви тільки-но сказали, сер, це відповідальний і складний фах. Програмісти виконують важку і складну роботу. Мені вона подобається, і я думаю, що впораюся з нею.
Лікар Антонеллі відклав папери і роздратовано глянув на Джорджа.
— Звідкіля ви знаєте, що вона вам до вподоби? Мабуть, сподіваєтеся, що вас одразу заберуть на якусь з планет класу А.
"Він намагається залякати мене, — захвилювався Джордж. — Пануй над собою і кажи правду!"
— Звісно, програміст має більше шансів, — сказав Джордж. — Та якби мене залишили на Землі, робота не стала б подобатись мені менше, я знаю.
— Нехай так, але звідки ви знаєте?
Запитання поставлено таким тоном, наче на нього годі було відповісти розумно, і Джордж змусив себе не посміхнутись. Адже він знав відповідь.
— Я читав про програмування, — сказав він.
— Що?
На обличчі лікаря з'явився щирий подив, і Джорджеві стало дуже приємно.
— Я читав про програмування, сер, — повторив він. — Я придбав книжку і простудіював її.
— Книгу для дипломованих програмістів?
— Так, сер.
— Але ж ви не могли розуміти, що там написано.
— Спочатку. Та я дістав книжку з математики, електроніки й розібрався в них, наскільки міг. Я, звичайно, знаю не так уже й багато, проте все-таки досить, аби зрозуміти, що мені подобається цей фах і що я можу бути програмістом.
(Навіть його батьки нічого не знали про схованку, де ві зберігав оті книжки, і не здогадувалися, чому він стільки часу проводить у своїй кімнаті і чому не висипається).
Лікар відтяг двома пальцями шкіряну бганку під підборіддям.
— А навіщо воно тобі, синку?
— Хотілося перевірити, чи справді цей фах цікавий.
— Але ж ви знаєте, що це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фах», після закриття браузера.