read-books.club » Сучасна проза » Черлені щити 📚 - Українською

Читати книгу - "Черлені щити"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Черлені щити" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 114
Перейти на сторінку:
але теплій кухні трохи відігрівся, умився і розчесав чуба та бороду, Ждан повів його до світлиці. Тут за столом уже сиділи хани Кончак та Туглій, Кончаків син Атрак, названий так на честь свого діда, та кілька беїв. Кончак показав на вільний ослін:

— Сідайте! — і вп'явся у смажену баранячу лопатку. — Їжте.

Всі були голодні і довго їли. А коли наситилися, Кончак запитав:

— Зігрівся трохи, Самуїле?

Купець витер рота полою кожуха.

— Дякую, хане, зігрівся… А то думав — пропаду.

— Де ж тебе перестріли мої люди?

— На Удаї, біля Прилуки.

— Куди ж ти прямував?

— У Путивль… Віз жіночі прикраси, одяг, сіль… І все пропало… Та ще й четверо холопів на додачу, а з ними — сани, коні, збруя… Накажи, хане, хай твої люди повернуть мені моє майно!

— Чого захотів! Піди дізнайся, де воно!.. Е-е, чоловіче, що з воза впало, те пропало! Дякуй долі, що сам лишився живий…

— Я й дякую.

— От і добре… А тепер скажи мені, чи ти не бачив, коли їхав з Києва, князів з дружинами?

Самуїл поволі підвів голову, пильно глянув у вічі ханові.

— Аякже, бачив.

— Де?

— Стоять за Альтою.

— Хто саме?

— А хто?.. Великий князь київський Святослав, великий князь землі київської Рюрик, князь переяславський Володимир та князь чернігівський Ярослав… Схоже, очікують ще когось.

— Невже до Києва дійшла чутка, що я перейшов Сулу?

— До мене не дійшла, бо інакше я повернув би назад… А от чи до князів дійшла, того не знаю…

— Однак вони чогось стоять, — замислено проказав хан Туглій. — Не на прогулянку ж вийшли!

Кончак насупився. Кошлаті чорні брови зійшлися до перенісся, як дві грозові хмари. Грубе тверде обличчя потемніло ще дужче. Видно було, що він вражений несподіваною звісткою і стурбований нею не на жарт.

А Туглій не вгавав:

— Я так і знав, що ми під цим клятим городищем прогайнуємо дорогий час! — грюкнув кулаком по столу. — Вся Русь уже оповіщена про наш напад! Добре, якщо князі й досі стоять за Альтою… А якщо рушили сюди? Що буде? Вай-пай!..

Кончак ще дужче засопів носом, похмуро глипнув очищами.

— Помовч, хане! Поговоримо про це пізніше! А зараз подякуємо нашому другові Самуїлові за таку важливу звістку. — І повернувся до купця: — З цієї хвилини ти вільний і можеш їхати на всі чотири сторони! Що б ти хотів у мене попросити?

Самуїл підхопився на ноги і низько вклонився.

— Дякую, хане, за таку велику ласку… Воля для людини — то найбільший скарб!.. Але якщо ти дозволяєш звернутися до тебе з просьбою, то я насмілюся попросити у тебе…

Купець замовк у нерішучості. Кончак підбадьорив його:

— Ну ж, кажи! Не бійся!

— Якщо твоя ласка, то відпусти зі мною ось цього хлопця, — і поклав руку на плече Жданові. — Твої люди забрали у мене аж чотирьох холопів, то дай мені хоч одного. Та й мандрувати взимку самому небезпечно — сам знаєш…

Кончак махнув рукою.

— Гаразд, бери… Бранців маємо досить… А шляху в Половеччину не забувай. Ось тобі моя тамга — з нею безборонне проїдеш через усі половецькі заслони. Привозь товари на Тор — вигідно продаси. — І кинув на стіл кружало вичиненої шкіри з намальованою на ній собачою головою і двома перехрещеними під нею стрілами — це був родовий знак хана. — Тобі і твоєму супутникові дадуть коней і харчів на тиждень. Ти задоволений? Вай-уляй!

— Задоволений, хане, — схилив знову у поклоні голову купець.

— Тоді йдіть!

Коли вийшли, Ждан сказав:

— Дякую тобі, дядьку Самуїле, що не забув про мене — визволив з неволі тяжкої… Однак скажи мені — навіщо ти розповів про князів? Навіщо розпатякав, що вони стоять на Альті? Не вистачало тільки шепнути Кончакові, які у них сили! Це ж пряма зрада!

Самуїл усміхнувся розбитими губами, обняв хлопця за плечі.

— Не турбуйся! Так вони від мене правду й почують — аж обома вухами! Аякже!.. Е-е, отроче, не знаєш ти дядька Самуїла!.. Та набрехав я їм усе від початку й до кінця!

— Як? І про князів, і про Альту?

— І про князів, і про Альту… Як тільки Кончак запитав, я відразу змикитив, що він боїться, як би його тут не застукали зненацька! Бо ж сили у нього зараз, видно, невеликі. Скумекав?.. Ні?..А я йому і про київських князів, і про переяславського, і про чернігівського. Та ще, мовляв, інших очікують… Бачив, як завертівся хан Туглій? Ніби його окропом ошпарили!.. Та й сам Кончак скис, набусурманився, бо не до серця йому така звістка… Не я буду, якщо не чкурне він завтра звідси в свою Половеччину…

— Ну, якщо так…

— Завтра побачимо — як… А нині ходімо спати, якщо у тебе тут є теплий куток…

— Куток є, ходімо, — і повів свого рятівника у запічок.

…Вранці обложені дмитрівці висипали на вали і з превеликим подивом і з ще більшою радістю спостерігали, як половці, ведучи на арканах бранців, худобу та везучи на запасних конях іншу здобич, вирушають у степ і прямують на схід. Самуїл не помилився — Кончак злякався можливого нападу руських князів і зняв облогу.

Лише два вершники, не ждучи, коли степовики покинуть розорені околиці Дмитрова, відокремилися від них і повернули на захід. То були купець Самуїл і Ждан.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

1

На півсотні верст довкола Дмитрова половці випалили села й хутори. По білих снігах чорніли пасма кіптяви і попелу, рознесені вітрами з похмурих згарищ.

Ждан і Самуїл їхали мовчки, з сумом позираючи на розтерзані звірами й хижими птахами трупи. На серці було важко. Душили сльози. А коли в одному селі на майдані побачили задубілі тільця голеньких немовляток, кинутих жорстокою рукою в сніг, щоб позамерзали, Самуїл зупинився і заплакав.

— О боже! Яких мук зазнає нещасний люд Переяславської україни![10] І як він тільки живе тута! Як виживає! Здається, всі біди, всі лиха цілого світу зібралися разом і впали на нього, пригнули, до землі, клубищем холодних змій обплутали його тіло, важким чоботищем наступили на душу! Допоки ж терпіти? Допоки гинути? Допоки земля Половецька вивергатиме з себе незчисленні орди на погибель люду християнського?

Він довго сидів у сідлі, зігнутий, обважнілий, і затуманеними від сліз очима дивився на білі скоцюрблені тільця немовляток. Потім перехрестився, витер сльози і торкнув коня.

— Геть звідси! Подалі від цього жахливого видовища!

Другого дня, переночувавши у напівспаленій хатинці-мазанці, вони виїхали на битий шлях, що з’єднував Київ та Переяслав з Путивлем,

1 ... 6 7 8 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Черлені щити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Черлені щити"