read-books.club » Сучасна проза » Кобзар 2000. Hard 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар 2000. Hard"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кобзар 2000. Hard" автора Брати Капранови. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 63
Перейти на сторінку:
щосили і пірнув, змінюючи напрям руху. Зовсім не хотілося дістати по голові пляшкою наприкінці такої славної битви. Проте вороги припустилися помилки. Ті, що взялися нас переслідувати, спочатку заважали решті вести прицільний вогонь, а коли нарешті оговтались і повернулися, ми вже були далеченько і, пірнувши, опинилися поза зоною обстрілу.

- Гей, козаки! - помахав я рукою. - Хто там є сміливий, гайда до нас!

На березі люто матюкалися. Паливода наблизився до мене і перейшов на спокійний брас.

- Ну що, тепер до Туреччини? - спитав він.

- А є потреба?

- Гадаю, є. Бо вони тепер на березі чекатимуть. Дивися на їхні морди.

Я подивився. Морди обіцяли нас дочекатися і розібратися як слід. Ми ще раз помахали їм і повільно попливли додому.

- Заманюй, - сказав я Паливоді, - заманюй, заманюй. Як учив Суворов.

Ми старанно їх заманювали, а вони слухняно йшли берегом, матюкаючись та вимахуючи зброєю. Ішли, аж поки дісталися до наших хлопців. Тут ми завернули до берега, на що ворог зреагував ще одним вибухом лайки та вимахуванням рук. Я побачив, як замполіт підняв голову, відриваючись від чарки. Секунд п’ятнадцять він намагався зметикувати, що трапилось, а зметикувавши, сунув два пальці до рота і різко свиснув. Тоді я вже дав газу, щоб не пропустити найцікавішого.

На бойову тривогу наші хлопці зреагували миттєво. Покидали випивку, покидали дівчат і за мить із войовничими вигуками врізались у ворожі лави. Ворог, звичайно, не чекав такого обороту і розгубився. А тільки-но отямився, з тилу на нього вдарили ми з Паливодою. У принципі сили були рівними, але ця битва ще раз продемонструвала всі переваги професійної армії перед гуртом озброєних аматорів. За якихось три-чотири хвилини цілі й не дуже цілі противники щодуж бігли туди, звідки прийшли. Ворог ганебно втік, лишивши нам всі свої дрючки та порожні пляшки.

- Хай живе! - загорлав замполіт.

- Ура! - підхопили добре поставлені командні голоси.

- Панове! - урочисто промовив я. - Щойно на ваших очах відбулася перша значуща перемога української регулярної армії. Ця подія увійде в підручники під назвою Битва при Лимані. Вміло застосовуючи маневр та обхід, наші війська розгромили противника. Під проводом славетного полковника, тобто підполковника Гриценка…

- Ну, загнув! - сказав замполіт. - Повторить зможеш?

Всі радісно загигикали.

- Під проводом підполковника Гриценка, - повторив я. -Але якщо ця битва увійде до рапорту, він може позачергово отримати полковника.

- Сволоч ти, Гаркуша, - видихнув замполіт, - із святого смі-єшся. Богохульник.

- Що це ви, замполіте, Бога згадали? - поцікавився Пали-вода.

- То я раньше був замполіт, - зареготав той. - А тепер уже не та керівна і направляюча, я тепер буду знаєш хто? Полковий священик. - Далі він утнув свій коронний номер, тобто зробив пісне обличчя і заскиглив. - Отче-наш-же-єси-що-украв-принеси-а-я-вкрав-ковбасу-завтра-рано-принесу-у-у!

Офіцерство цю штуку знало напам’ять, але все одно засміялося.

- За нашу перемогу! - виголосив я, піднімаючи пляшку та келих.

- Ура-а-а! - підхопило воїнство.

Я всівся біля Паливоди.

- Слухай, - сказав я йому між двома чарками. - А прийшов би ти колись до мене. Дружину б узяв. Випили б гарненько, га?

Чорт його знає, а раптом і справді зможе натякнути начальству, що я хочу стати майором?

- Дякую, - кивнув Паливода. - Чом не прийти? Запрошуй - прийду. - Потім він налив собі горілки і підвівся над усіма. -Алаверди мені, хлопці. Слово хочу.

- Слово йому, - заревіли найп’яніші.

Більше я нічого не почув. На мене знову найшло.

Обличчя випливло переді мною, затуливши все навкруги, і я зразу впізнав його. Так, це було те саме обличчя, обличчя без тіла, спотворене глибоким шрамом. Сивий, немов припоро-шений, оселедець звисав на обрубок вуха, і в очах застиг той самий вираз, як у наркомана, а чи в людини, що терпить велику муку. Обпалена шкіра, вії, посмалені вуса. Немов живе, воно постало перед мої очі, і я наче провалився кудись, не володіючи своїм тілом і не можучи відірватись від цього жахливого, навіть відразливого видовиська. Зараз це було значно ближче та реальніше, ніж першого разу. Мені здалося на мить, що холодний вітер війнув мені в обличчя, вітер, який щойно ворушив цього оселедця та торкався потворного шраму. Не знаю, чи це спека так подіяла, чи горілка, але я дійсно не міг ворухнутись, не міг зробити нічого, навіть подумати, щоб відігнати примару. Це було жахливо, і жахливо не тільки через страхітливий вираз невідомого обличчя, а насамперед через те, що я втратив контроль над собою. Вперше, тобто вдруге в житті. А зіниці, великі на все око зіниці, дивилися просто на мене, немов гіпнотизуючи, і холодний вітер віяв, дістаючи до самого серця.

- Що з тобою?

Я знову отямився від доторку на плечі. Поруч стояв Паливода. Всі вже випили, тільки в моїй руці застигла повна чарка.

- Що з тобою?

- У Гаркуші вже галики, - стурбовано сказав замполіт.

Я трусонув головою, розганяючи залишки примари, і одним духом вихилив чарку.

- Ні, хлопці, - мовив, витерши губи. - Треба або пити як слід, або кидати зовсім.

На чому ми там зупинилися? Здається, на тому, що Гаркуша піклувався про майбутнє покоління. Так-так, розумний був козак. Ну і коли дружина сказала, що годі їй з дитиною лісами вештатись, погодився. Взяв її, взяв хлопця та подавсь додому. Але ви даремно б подумали, що Гаркуша кинув свої гайдамацькі забавки. Дідька. Назад йому дороги не було, та й не збирався, бо вже, мабуть, нічого іншого не вмів та й не хотів.

А був у Гаркуші вдома друг. Ще в дитинстві разом яблука трусили. Добрий був козак, звався Паливода. Старий товариш. Не так, як було казали недавно, “таваріщ Палівода”, ні, справжній старий товариш. Ну і зрозуміло, що вирішив Гаркуша лишити сина з дружиною на його піклування.

Сидить козак Паливода в хаті, раптом у двері - грюк! Що воно таке?

Відчиняє - Боже мій! Старий друзяка, Гаркуша! Де ж узявся? Скільки разів казали, що вбитий, скільки разів проклинали, а він осьо тут, живісінький, та ще й із молодою дружиною. От чортяка! І сивий чуб уже, а все такий самий, як був, до дівчат ласий. А сина якого зістругав, га! Без допомоги, сам? Точно?

Обійнялися козаки, почоломкались. За Гаркушею слідом зайшли до хати хлопці, та всі як один мацаті, поставні, гарні - дарма що розбійники. Випили по чарці. І сказав Гаркуша: не можу я, старий товаришу, сина свого, дитину єдину, з собою возити, бо йому треба

1 ... 6 7 8 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар 2000. Hard», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар 2000. Hard"