Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"

батько дівчини завдяки отому мідному дроту став ватагом племені. І його зять — адже Аль-Ассу одружився з гарненькою Кері-ссою — намовив мешканців села піти з тих проклятих місць, бо околиці за останні роки перетворилися на малярійні болота та на величезні озера.

Ця порада не була мудра, але люди завжди охочіше слухають людей молодих, ніж мудрих.

Тож рід Кері-ссиного батька переселився до Фута-Джалону, на плоскогір'я.

Трохи вище в горах жили сонінке — шахраї та здирники. І отакі люди стали найближчими сусідами мирних і щирих лісових бамбарів. Сонінке спочатку хотіли були всіх тих працьовитих хліборобів і пастухів перетворити собі на слуг. Та меткий Аль-Ассу відразу розгадав їхні підлі заміри.

Хтозна, яка б величезна держава утворилася згодом під проводом Аль-Ассу, коли б до нього приєдналися й інші бамбари та гауса, — добрі ремісники, торговці та воїни.

Проте Аль-Ассу відклав прихід споріднених бамбарів на дальші часи. З цього скористалися сонінке — мусульмани тільки заради вигоди. Вони пропустили через свою територію войовничих туарегів-юлеміденів, просто з пустелі на південь од Нігера. Лихо скоїлося за одну ніч. То була ніч крові, вогню і смерті. Молодих бамбарів полонили й продали як рабів на невільничому ринку разом з їхньою худобою.

Аль-Ассу теж схопили, коли він утікав разом з жінкою й дітьми. Дітей побили. Аль-Ассу клявся, що він мусульманин, але йому не повірили і разом з жінкою погнали до пустелі, і далі, далі на північ… Аль-Ассу дійшов тим страшним шляхом тільки до Ін-Салаха.

А за кілька днів вдова Кері-сса стала матір'ю Карембу.

На материних руках промандрувало немовля половину неозорої пустелі, яку люди назвали «Ес-сохра» — пустелі, яку ми звемо Сахарою.

Нарешті вони дісталися до Тріполі, а там молоду матір з дитиною прихистив святий муж — настоятель мечеті Мекилового сина, в якого вони живуть і досі.

Ось про що співала чорна матуся Кері-ссу чорному синочкові Карембу.

Але нам треба поспішати: пора шукати двох вірних товаришів Карембу: Гасана — сина торговця збіжжям Абу-ль-Гасана та Бабулу — хлопчика, що не мав ні батька, ні матері. Малий Гасан-бен-Абу-ль-Гасан і довгий Бабула, вуличний торговець, — справді щирі друзі чорного Карембу!

2

БІЛИЙ ГАСАН

алий Гасан — син батька Гасана, торговця збіжжям на Хлібному ринку — як на свої тринадцять літ, дуже тендітний, блідий хлопчик. Його великі мигдалеві очі, благальні очі, нікого не викликають до змагання або до буйних дикунських ігор. Хлопчик їх завжди приплющує, коли до його вух долинає крик, і, здається, ось-ось гірко заплаче.

Гасанове народження коштувало матері життя. І манюній Гасан одразу ж опинився в руках занадто грубих для його ніжного тільця. Хлопчик знайшовся саме тоді, коли в родині всі сини були вже майже дорослі і його ніхто не чекав. П'ятеро хлопців мав батько, п'ятеро цибатих забіяк та горланів, які тинялися по клунях чи так гасали, що мало собі в'язів не скручували. Відлупцювавши один одного, вони недовго сердилися й знову були дружні, знову веселилися, бо ж родом були з доброго племені, харчі мали теж добрі, а татусів нагай завжди підтримував у них шану до батьків. Адже їхній татусь Гасан — то ж велетень Абу-ль-Гасан, вищий від свого найвищого чорного раба з Борну, а ті усі не з дрібненьких. І голос з Абу-ль-Гасанових могутніх грудей лункіший за гарматний постріл. І розум у рудого велетня Абу-ль-Гасана бистрий… За тридцять років, тільки за тридцять років його торгівля збіжжям так розрослася, що нема вже куди складати лантухи на двох подвір'ях, і коли б не скрутні часи, увесь великий Гасанів будинок давно перетворився б на величезну клуню. А численній Гасановій родині довелося б переселитися десь по сусідству, якщо б вона не хотіла ночувати разом з ластівками аж під стріхою.

Малий Гасан народився в день весілля свого найстаршого брата. Ти ж знаєш, що Гасанова мати одразу померла, і її смерть зіпсувала весілля…

Мати — це мати, і хлопці щиро оплакували її, а потім заприсяглися, що цього несподіваного приходня, який коштував матусі життя, виховуватимуть гуртом, не шкодуючи тумаків, і він навіть і в думках не посміє поскаржитися небіжці, що хлопці не вважають його за рідного брага.

Батько теж цілком серйозно обіцяв небіжці:

— Я виховаю твого сина ременем, дорога небіжко, щоб там, на небесах, тобі не доводилося червоніти за нього.

Але що ж сталося? Малий і разу не заробив розкішного шкіряного батькового ременя.

Навпаки, батько частенько шукав малого Гасана, коли той ховався десь по закутках. Чимало було з ним клопоту та сорому. Абу-ль-Гасан уперше в житті мусив був просити за власного сина сусідів, аби ті відлупцювали своїх шибеників, котрі мучили слабенького та блідого хлопчину. А малий за той недовгий час, що жив удома під доглядом рабинь, навчився ковтати крик болю і сльози. Він уже не плакав, а тільки схлипував.

І — о, громи! — малий Гасан не був слабенький.

Учні лупцювали Гасана за те, що він завжди все знав, а старий вчитель вимагав од шибеників, аби й вони знали так, як Гасан.

Усе це не дуже заохочувало малого Гасана до дальшого навчання в школі.

Абу-ль-Гасан пішов із сином до мулли, щоб той за чималі гроші підготував малого до вищої школи в столиці Єгипту — Каїрі або в туніській столиці — Тунісі.

Але мулла, а це був саме Абу-Захаріаш — марабут і пан Карембу, — не міг уже навчати істинної віри, бо турки заборонили йому це. І марабут послав Абу-ль-Гасана з сином до великого місіонера секти войовничих Ес-Сенусі — мужа натхненного й охопленого божественним запалом.

А місіонер, глянувши на тендітного хлопчину, на його розумні оченята, поміркував і щиро сказав: «Ні!»

Вища школа, де вчаться на ісламського муллу, цілих дев'ять років тримає учня майже як у в'язниці. Єдина їжа, яку дають учням, — це корж, цибуля, вода. Приректи цього малого на дев'ять років такої муки — все одно що вбити бідолаху!

Абу-ль-Гасан довго міркував, що його робити з малим.

Дозволити, щоб він вивчився на жалюгідного учителя? І цим приректи сина до злиднів на всеньке життя? Що ж, коли Гасан не зможе бути проповідником, можна вивчити його на ювеліра. У батька вистачить грошей, щоб згодом обладнати наймолодшому синові пристойну майстерню, хоч це коштуватиме чимало турецьких фунтів.

Люди авторитетні завжди мають велику прихильність до людей авторитетних. Отак і Абу-ль-Гасан. На ювелірному ринку міста Тріполі-ель-Акса живуть і животіють близько сорока ювелірів, але тільки