Читати книгу - "Маленький лорд Фонтлерой"

Коли адвокат повідомив місіс Ерол про мету свого візиту, вона аж поблідла від хвилювання.

— Ох! — вимовила вона. — То його заберуть від мене? Ми ж так любимо один одного! Він — то все моє щастя, все, що в мене є. Я з усіх сил стараюся бути для нього доброю матір'ю. — Її голос при цьому зрадливо затремтів, а очі наповнилися слізьми. — Ви не знаєте, як багато він для мене значить! — ледве завершила жінка.

Адвокат кілька разів прокашлявся, прочищаючи горло.

— Мушу вам сказати, — почав він, — що граф Доринкурт не… не дуже доброї думки про вас. Він старий чоловік і його годі у чомусь переконати. Він завжди недолюблював Америку й американців. Те, що його син одружився з вами, дуже його розсердило. Мені прикро, що змушений вам це повідомити, проте граф наполягає на своєму: він не хоче вас бачити. Граф сам наглядатиме за вихованням лорда Фонтлероя, отож хлопчик житиме з ним. Граф прив'язаний до Доринкуртського замку і більшість часу проводить саме там. Він страждає на подагру і зовсім не любить Лондона.

Тому лорд Фонтлерой вочевидь житиме переважно у Доринкурті. Граф дарує вам будиночок у мальовничому куточку. Будиночок той розташований неподалік від замку. Вам також належиться відповідна щомісячна платня. Лорд Фонтлерой зможе вас навідувати. Одна умова: вам не вільно буде переступати браму парку ані приходити до сина у замок. Як бачите, ви не будете зовсім розлучена зі сином. Запевняю вас, мадам, умови угоди не такі важкі, як… як могли би бути. Перевагою стане освіта і виховання, що їх отримає лорд Фонтлерой — я певний, ви це розумієте.

Містер Гевішем почувався дещо незручно: він боявся, що місіс Ерол зараз почне плакати чи влаштує йому сцену, як це зазвичай уміють робити жінки. А жіночий плач геть його розгублював і дратував.

Проте місіс Ерол нічого такого не чинила. Вона лише відійшла до вікна і якусь мить постояла, обернувшись до адвоката спиною. Він бачив: жінка намагається опанувати себе.

— Капітан Ерол був дуже прив'язаний до Доринкурту, — врешті проказала вона. — Він любив Англію, все англійське. Те, що його відлучили від дому, завжди викликало у нього глибокий смуток. Він-бо так пишався своїм домом, своїм родом… І, я певна, бажав би, щоб його син побачив родинне гніздо, щоб отримав виховання, яке б відповідало його майбутньому становищу.

Жінка знову повернулася до стола і смиренно подивилася на містера Гевішема.

— Чоловік бажав би цього, — мовила вона. — Це найліпше, чого можна бажати для мого хлопчика. Я знаю… я певна: граф не буде такий недобрий, щоб налаштовувати дитину супроти мене… Зрештою, навіть якби намагався — я переконана: мій хлопчик дуже подібний до свого батька, тому на нього це не матиме впливу. У нього напрочуд лагідна вдача і вірне серце. Він любитиме мене, навіть якщо й не бачитиме. А доки ми зможемо бачити одне одного, то моє серце не страждатиме так сильно.

«Гм, про себе вона геть не думає, — подумав адвокат. — Не ставить жодних умов, нічого для себе не вимагає».

— Мадам, — вимовив уголос, — я схиляю голову перед вашою розсудливістю. Коли ваш син виросте і стане зрілим чоловіком, він буде вам вдячний. Запевняю вас, лорд Фонтлерой матиме найліпшу опіку, — усе буде зроблено, аби він почувався щасливим. Граф Дорикорт піклуватиметься про нього так, як це робили би ви сама.

— Сподіваюся, — тихо вимовила жінка, і голос її при цьому затремтів, — що дідусь полюбить Седрика. Хлопчик має дуже чутливу натуру… Його тут усі люблять.

Містер Гевішем знову прокашлявся. Насправді він не міг собі уявити, щоб старий граф, з його подагрою та запальним характером, був здатний когось полюбити. Проте він також знав, що граф зацікавлений у доброму ставленні до хлопця (хоча виражатиме це у свій звичний спосіб…) — оскільки той стане його спадкоємцем. Містер Гевішем також не мав сумніву, що коли Седрик виправдає сподівання діда і стане гідним свого імени, то дідусь ним пишатиметься.

— Лорд Фонтлерой почуватиметься добре, я певен, — відповів адвокат. — Це для його добра граф вирішив влаштувати так, аби ви були неподалік і могли часто з ним бачитися.

Містер Гевішем не вважав за доцільне повторювати ті слова, які насправді вимовив був граф — бо вони не відзначалися ані делікатністю, ані приязню.

Адвокат волів виразити пропозицію свого господаря у значно м'якшій і стриманішій манері.

Містер Гевішем пережив ще один шок, коли місіс Ерол попросила Мері знайти сина і привести його сюди — а Мері повідомила, де він перебуває.

— О, мем, знайти його — то все одно що горіх розгризти, — мовила вона. — Бо він зараз, певно, сидить з містером Гобсом на тому високому стільці в куті і балакає з ним, найбільше про політику, або ся бавить серед його товарів — мила, свічок і всякого такого там.

— Містер Гобс знає його від народження, — мовила місіс Ерол до адвоката. — Він чудово ставиться до Седрика. Вони — великі друзі.

Згадавши крамницю, яку йому довелося проминути, коли їхав сюди — бочки з картоплею, бочки з яблуками і купа всякої всячини, — містер Гевішем відчув, як сумніви знову беруть у ньому гору. В Англії діти аристократів не водили дружби з бакалійниками, тому це видалося йому чимось незвичним. Прикро, дуже прикро, якщо дитина має простацькі манери, яких набралася у такому товаристві. Найгіркішим розчаруванням для старого графа стало якраз те, що двоє його старших синів мали схильність до поганих компаній. «Невже і цей хлопчина вдався у своїх дядьків, замість успадкувати шляхетні риси свого батька?» — думав адвокат.

Це питання не давало йому спокою, поки він ото розмовляв з місіс Ерол, чекаючи на прихід хлопця. Аж ось двері відчинилися — і… адвокат на мить завагався, перш ніж підвести погляд на хлопця.

Тим, хто давно знав містера Гевішема, годі було б пояснити той дивний вираз, який промайнув на його обличчі, коли він дивився на хлопчика. А Седрик підбіг до матері і кинувся у її обійми. Містер Гевішем геть забув про свої побоювання і дивився на хлопчика із захопленням. Бо такої вродливої і милої дитини йому ще не доводилося бачити.

Справді, хлопчик виявився напрочуд вродливий. Стрункий, зграбний, природний у рухах, Седрик так був схожий на свого батька, що адвокат