Читати книгу - "Комедії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Комедія «Хворий, та й годі» продовжувала реалістичні традиції творчості великого драматурга і увійшла до його спадщини як одна з його найбільш життєрадісних і реалістичних п’єс.
Свідчення сучасників донесли до нас відомості про останні дні Мольєра. До вмираючого драматурга, що став гордістю французького народу, найвидатнішим у Франції представником комедійного жанру за всі часи, не з’явився жодний із запрошених лікарів. Не було коло його ліжка і нікого із священнослужителів. В останню хвилину біля поета була лише якась черниця, що знайшла тимчасовий притулок у його домі. Так дві могутні корпорації — церковників і медиків — помстилися тому, кого ненавиділи за правду. Вони не могли пробачити йому гострих випадів на їхню адресу, його викривальних комедій, що зривали з них покрови святенництва і псевдонауковості і показували їх такими, якими вони були насправді — лицемірними ханжами, брехливими шарлатанами, вартими зневаги пігмеями.
Тартюфи намагалися мстити Мольєру і після його смерті. Паризький архієпископ заборонив ховати драматурга, і лише після втручання короля цю заборону було скасовано. 21 лютого 1673 року пізно ввечері Мольєра поховали за огорожею кладовища, на місці, відведеному для самогубців. За його труною йшли родичі, багато друзів, акторів театру і величезна процесія шанувальників його таланту. Не було серед них лише придворних і аристократів.
Літературна спадщина Мольєра нараховує понад тридцять комедій, переважна більшість яких була оцінена по-справжньому лише після смерті драматурга. Численні пізніші спроби літературних ворогів Мольєра «замінити» його якимось іншим автором закінчилися невдачею. Мольєр був і лишився єдиним найвидатнішим комедіографом Франції. Матеріаліст за філософськими поглядами, реаліст за творчим методом, переконаний атеїст і гуманіст, неперевершений майстер сатиричного сміху, Мольєр, спираючись на творчу спадщину письменників попередніх епох, виробив свої власні художні принципи. Геніальність його полягала в тому, що він не розтворився у класицистичній доктрині і не став «одним з багатьох» представників сучасного йому театру, а вніс у: нього властиву йому своєрідність і неповторність — глибоко реалістичне зображення навколишнього суспільства, його типових образів, чітко виражену народно-демократичну тенденцію, застосування всіх видів комізму: фарсові ситуації, карикатурні перебільшення, а також властивий народним сценам комізм характерів, ситуацій і звичаїв. Проте подібні комічні епізоди набували в нього часом цілком серйозного звучання, доброзичлива іронія переростала в уїдливу сатиру і гротеск, що мали підкреслити негативність того образу, який автор вважав огидним, соціально небезпечним. А інколи його іронія набувала смутку і навіть гіркоти. Траплялося це у тих випадках, коли її об’єктом ставали наївні, прості і загалом хороші люди, представники народу, третього стану, а глузували з них самовпевнені, бундючні й аморальні аристократи. © http://kompas.co.ua
Мольєр, якого справедливо називають батьком нової комедії, вплинув на пізніші покоління майже всіх без винятку драматургів. Він був одним з тих, хто, долаючи перешкоди класицистичної доктрини, прокладав шляхи критичного реалізму.
Віра в людину, щирі, хоч і наївні мрії про краще для неї майбутнє, палка любов до життя і така сама палка ненависть до всього жорстокого й огидного, що є в ньому, до всякого соціального зла, уїдливо висміяного драматургом, сповнюють його радісно-серйозні комедії. У цьому й слід шукати причини їхнього незмінного успіху серед глядачів наступних епох. У цьому ж — безсмертя і велич генія Мольєра.
Вадим ПАЩЕНКО
КУМЕДНІ МАНІРНИЦІ
Комедія на одну дію
Переклала Ірина Стешенко
ДІЙОВІ ОСОБИ
Горжібюс — поважний городянин.
Мадлон — Горжібюсова дочка
Като — Горжібюсова небога
— кумедні манірниці.
Лагранж
Дюкруазі
— знехтувані поклонники.
Маротта — покоївка манірниць.
Альманзор — лакей манірниць.
Маскаріль — слуга Лагранжа.
Жодле — слуга Дюкруазі.
Двоє носильників з портшезом.
Люсіль
Селімена
Скрипалі
— сусідки.
Дія відбувається в Парижі, в домі Горжібюса.
ЯВА 1
Лагранж, Дюкруазі.
Дюкруазі. Добродію Лагранж…
Лагранж. Що?
Дюкруазі. Гляньте на мене, тільки не смійтесь.
Лагранж. Ну?
Дюкруазі. Що скажете ви про наші відвідини? Чи ви дуже задоволені?
Лагранж. А як ви гадаєте, чи маємо ми з вами для цього підстави?
Дюкруазі. Та, правду кажучи, не зовсім.
Лагранж. Щодо мене, то я глибоко обурений! Чи то ж видано коли, щоб якісь чванькуваті провінціалки так пиндючились, так маніжились, як оці дві курки, та щоб чоловіків третирували з такою погордою? На превелику силу додумалися вони запропонувати нам стільці! Та я ще зроду не бачив, щоб при гостях так часто перешіптувалися, так позіхали, так собі очі терли, стільки разів питали: «А котра зараз година?» Чи відповідали вони на наші запитання, чи підтримували розмову? Ба ні! Тільки цідили крізь зуби: «так» чи «ні». Хіба ж ви не згодні зі мною, що коли б ми були найнікчемнішими особами в світі, то й тоді з нами не можна було б повестися гірше?
Дюкруазі. Мені здається, що ви берете все це надто близько до серця.
Лагранж. Звичайно, беру до серця, бо це мені болить! Я не заспокоюся доти, доки не помщуся над ними, доки не провчу їх обох як слід за це зухвальство. Знаю я, чого вони поставилися до нас із такою зневагою! Шкідливий дух манірності затруїв не тільки Париж, вія поширився і на провінцію, і наші вертихвістки таки добре набралися тієї зарази. Одне слово, ці кумедні дівчата — справжня мішанина манірності й кривляння.
Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комедії», після закриття браузера.