Читати книгу - "Кава з кардамоном"

— Ходи, Фікусе, прогуляємося.

Псові не треба було двічі повторювати. Він негайно прочумався від свого вдаваного сну, скочив з улюбленого крісла й підбіг до Лінки, метляючи хвостом.

Так звані павільйони на Маршалковській, колись головний осередок модних західних бутиків, зараз перетворилися на оазис розваг і китайського фастфуду. Дівчина проминула кілька секс-шопів і найкращий в’єтнамський бар із промовистою назвою «Кім-Сум», де Лінка полюбляла замовляти смажений рис із куркою. Зазвичай, коли вона відчувала запах смаженого рису або сайгонок, у неї починала текти слинка, проте не сьогодні. Нині в неї геть не було апетиту.

Саський сад після несподіваного повернення літньої погоди знову сповнився матерями з дітьми й бабульками в бежевих пальтечках. Лінка перетнула головну алею й вибігла на гірку, з якої взимку діти любили з’їжджати на санчатах. На щастя, на самісінькому її вершечку, біля альтанки, нікого не було. Вона ще пам’ятала короткий поцілунок. Що він означав? Сіро-блакитні очі й посмішка. Пам’ятала його руки й свій раптовий страх, коли відчула їх там, де її ніхто не торкався. А може, то був не страх? Може, тоді, коли він відсторонився від неї, вона все-таки почувалася трохи розчарованою? Зрештою, він не хотів зробити їй нічого поганого. Вона сиділа біля нього майже гола, у самому бікіні, і вони цілувалися. Лінка не знала, що про все це думати, але в одному була впевнена. Вона сумувала. Ніколи досі Лінка не закохувалася. Навіть підсміювалася з подружок, які пускали бісики до однокласників, а тоді списували цілі зошити їхніми іменами. Хлопець на озері — це була лише спроба перевірити, як воно буває.

Перевірила й не розуміла, через що здіймають стільки галасу. Їй ніколи не спадали на думку такі дурощі. Проте зараз… якщо це була закоханість, Лінка геть не була певна, що хоче цього відчуття хвилювання, непевності та якоїсь неймовірної порожнечі. Спустила пса з повідка, сіла на траві й раптом відчула, що вона така самотня, сама-самісінька на всьому білому світі, не підходить ні до кого й ні до чого. Не було навіть кому подзвонити, щоб пожалітися. І дивлячись, як її пес весело збігає униз і нюшкує в кущах, Лінка раптом розплакалася.

ЖОВТЕНЬ

Знову наснився той самий сон. Мама з дуже довгим темним волоссям, у широкій червоній пов'язці на голові танцює боса в білій сукенці. Її ноги ступають по широких соснових дошках. Сонце блукає світлою підлогою, фіранка тріпоче від протягу, миготять сонячні зайчики. У мами заплющені очі, вона усміхається, розвівається сукенка. Раптом дзвонить телефон. Мама піднімає голку програвача. Музика вмовкає. У кімнаті стає темно, наче світло вимкнули. Чутно короткі гудки, наче хтось не поклав слухавку, а потім лунає крик. Лінку огортає тепла чорна темрява, ніби вона летить у бездонну прірву. Ця прірва водночас кінець і порятунок, бо там, де починається чорна діра, крик гучнішає, стає безперервним, розтинає повітря. Лінка затуляє вуха руками, хоче й далі падати вниз, але чорна темрява більше не хоче її прийняти, випихає назад, нагору. Дівчина виринає над поверхнею води, судомно ковтає повітря й відчуває, як її міцно обіймають чиїсь теплі руки. Вона опиняється в темному проваллі цих дужих долонь.

— Мамо, матусю! — кричить вона. Але ніхто не відповідає. У цю мить Лінка завжди прокидається.

I

Лінка очікувала більш звичних фотографій. Просто обличчя й фігура мають бути настільки чіткими, щоби хтось вибрав її з каталогу дівчат. Таких теж було кільканадцять, зате решта — геть інші. Фотографії вражали! Халіна насилу впізнала на них себе. Хто ця дівчина із блискучими кучерями, на обличчі якої завдяки грі світла вимальовувалася таємничість? Проте найбільше вражала якість знімків. Саме ті місця, які вона хотіла би підкреслити, були чіткими й виразними, решта м’яко їх доповнювала. Найдужче Лінці сподобалася серія фоток, на яких світлим був лише невеликий фрагмент: ніс, одне око, вуста. Решта поринала в темряві, і лише крізь волосся, з боку кадру, соталося світло. За мить Халіна забула, що роздивляється саму себе в різних позах, вона аналізувала техніку фотографа. Той посміхнувся.

— Бачу, тобі подобається.

— Як тобі це вдалося? — нарешті наважилася Лінка. — Як досягти такого ефекту? Наприклад, отут… як ти робиш, що обличчя таке виразне й рельєфне? І оці тіні… У мене вони завжди занадто гострі.

— Я й не знав, що ти теж фотографуєш.

— Це лише хобі, — дівчина густо почервоніла.

— Ну, що ж, — усміхнувся Мацек. — Час на перший урок. Найважливіше — це освітлення. — Розчинив вікно. — Дивися, чудовий день, ранок, сонце не надто яскраве. Знімки будуть гарні завдяки природному світлу.

Хлопець засунув штори. У студії запанувала цілковита темрява.

— Чи можна досягти такого ефекту в приміщенні? — запитав він.

— Ну… певне, так. Є такі спеціальні лампи, які імітують сонячне світло, — похвалилася своїми знаннями Лінка.

— Дурня. Лампи, звісно, класна річ, але вони ніколи не створюють такого ефекту. Сонце може просвічувати крізь листя, відбиватися від будинків, повітря може бути вологим, усе це важливо. Лампа ніколи не замінить сонця, — Мацек говорив дедалі швидше. Лінка відчувала в темряві його теплий подих. Боялася ворухнутися. — Зате лампою можна керувати, — продовжував він. — Дивися… — Раптом світло пронизало темряву. Дівчина примружилася й побачила, що він установив лампу собі над головою. — Глянь на мене. Дивися, що відбувається, коли обличчя освітлюється згори. Я виглядаю, як Мефістофель, еге ж? Тепер трохи опустимо лампу, світло розсіюється. Бачиш? Усе було би чудово, але тоді тут, — хлопець торкнувся ніздрів, — лягають довгі тіні. Це можна виправити, скориставшись додатковим рефлектором. А тепер бічне освітлення, так, як на цій фотографії.

Світло знову згасло, за мить його обличчя було освітлене тільки з одного боку, вихоплюючи одну щоку й око. Лінка зачаровано дивилася, як Мацек, посуваючись то вперед, то назад, то вбік, змінював довжину тіней і чіткість рис. Не могла відвести погляду від його вуст, які рівномірно рухалися, і від очей, котрі сяяли від світла рефлекторів.

— Відсуваєш джерело світла від осі об’єктива…

Але вона більше не слухала. Понад усе прагнула, щоб він її поцілував. І тоді Мацек підійшов і просто обійняв її, а вона притулилася до його плеча, наче сподівалася знайти там відповіді на всі свої питання, розвіяти всі власні побоювання. Обоє стояли незграбно, боячись найменшого руху, який порушив би їхню єдність, і все зіпсував. Тоді він погладив Лінку по спині, спершу якось механічно, як гладять пса, який підійшов по свою порцію ласки, та вже за хвилину ніжно, відчуваючи під тканиною плаття лопатки,