Читати книгу - "Сліпота"

ніколи не бачив, я з тобою згоден, завтра я тобі зателефоную, скажу, коли ми зможемо оглянути його вдвох. Закінчивши розмову, лікар відкинувся на спинку крісла, посидів так кілька хвилин, потім підвівся й повільними, стомленими рухами скинув халат. Пішов до ванної кімнати, щоб помити руки, але тепер не поставив дзеркалу метафізичного запитання, Шо ж це було, а спробував укріпити себе в науковому світогляді, звичайно ж, агнозія та амавроз давно виявлені й точно визначені у книжках та на практиці, проте це аж ніяк не означає, що не може виникнути варіантів, мутацій, якщо такі слова є адекватними й судячи з усього, такий день настав. Існує тисяча причин для того, щоб у мозку заблокувалася якась зона, так, звичайно ж ідеться про мозок, а не про щось інше, як ото іноді людина приходить додому й не може відчинити власних дверей. Наш офтальмолог полюбляв літературу й умів щось доречно процитувати з неї.

Уночі, після вечері, він сказав дружині, Сьогодні до моєї консультації прийшов дивний пацієнт, щось подібне до одного з варіантів психічної сліпоти або амаврозу, але такого захворювання досі ніде не було зафіксовано, Про які захворювання ти говориш, що таке амавроз і та інша хвороба, яку ти назвав психічною сліпотою, запитала дружина. Лікар дав їй пояснення, доступне для непрофесіонала, яке задовольнило її цікавість, а тоді підійшов до полиці, щоб переглянути там літературу зі своєї спеціальності, зовсім давні книжки, які він вивчав на факультеті, більш недавні й кілька найостанніших видань, які він не встиг ще навіть переглянути. Пошукав по змісту, по алфавітних покажчиках і методично заходився читати все, що йому зустрічалося про аґнозію та амавроз, із почуттям незручності, що він вторгається не в свою сферу, на таємничу територію нейрохірургії, про яку він мав лише найзагальніше уявлення. Десь уже опівночі відклав книжки, які щойно читав, потер стомлені очі й відкинувся у кріслі. З великою ясністю перед ним постала альтернатива. Якби йшлося про аґнозію, пацієнт і тепер бачив би все, що він бачив раніше, тобто гострота його візуального сприйняття не зменшилася б, тільки що його мозок став би неспроможним упізнавати крісло там, де стояло крісло, тобто пацієнт і далі реагував би правильно на світляні стимули, що передаються по оптичному нервові, але застосовуючи звичайні терміни, доступні для розуміння мало поінформованих людей, він би втратив спроможність знати те, що він знав, а тим більше називати речі своїми іменами. Що ж до амаврозу, то тут не залишалося найменшого сумніву. Для того, щоб справді йшлося по амавроз, пацієнт мусив би все бачити чорним, якщо справді дозволено застосовувати дієслово «бачити», коли йдеться про абсолютно непроникну темряву. Сьогоднішній же пацієнт категорично стверджував, що все бачить, якщо й тут дозволено застосувати це дієслово, одноманітно білим, густим, так ніби його вкинули з розплющеними очима в молочне море. Білий амавроз, попри те, що він був би етимологічною суперечністю, також був би неврологічною неможливістю, оскільки мозок, неспроможний бачити образи, форми та кольори реальності, не міг би, знову застосовуючи сумнівне дієслово, зафарбувати в білий колір, в одноманітний білий колір, як це робиться в білому живописі без тональностей, кольори, форми та образи, які ця реальність подає для нормального бачення, попри те, що завжди проблематично говорити про ефективну спроможність бачення, яке ми називаємо нормальним. Ясно усвідомлюючи, що він зайшов у глухий кут, звідки, либонь, немає виходу, лікар ліниво підвів голову, відірвавши її від спинки крісла й сумно розглянувся навколо. Дружина вже пішла, він туманно пригадував, що вона на мить наблизилася до нього й поцілувала його у волосся, Піду спати, сказала вона, тепер у домі панувала тиша, книжки лежали розкидані на столі. Що ж це було, подумав він і раптом відчув страх, ніби й сам мав осліпнути в наступну мить і вже знав про це. Він затримав подих і зачекав. Нічого не відбулося. Відбулося через хвилину, коли він збирав книжки, щоб поставити їх на полицю. Спочатку він помітив, що перестав бачити свої руки, а потім зрозумів, що осліп.

Хвороба дівчини в чорних окулярах не була тяжкою, вона мала лише кон'юнктивіт у легкій формі, якому приписані доктором ліки мали дати раду за кілька днів, Ви вже знаєте, що доки хвороба вас не покине, можете знімати чорні окуляри лише тоді, коли вкладаєтеся спати, сказав він їй. Ця жартівлива заборона мала тривалу історію й певно передавалася від покоління до покоління в середовищі офтальмологів, проте ефект її був незмінно однаковий, лікар усміхнувся, коли промовляв ці слова, усміхнулася й пацієнтка, коли їх почула, і її усмішка була вельми доречною, бо дівчина мала гарні зуби й користувалася кожною нагодою, щоб показати їх. З причин природної мізантропії або будучи надто розчарованим у житті, який-небудь скептик, що знав життя цієї жінки в усіх подробицях, натякнув би, що краса її усмішки не більше як професійний прийом, проте це злісне й необґрунтоване припущення треба відразу відкинути, бо її усмішка була такою вже тоді, коли вона була ще невинною дівчиною, хоч такий вираз тепер і вийшов із моди, коли майбутнє поставало перед нею листом у конверті, а бажання його розпечатати тільки народжувалося. Дуже спрощуючи, цю жінку можна було б занести до категорії так званих повій, але складність суспільних відносин, як денних, так і нічних, як вертикальних, так і горизонтальних, епохи, яку ми тепер описуємо, рекомендує утримуватися від надто поквапних і категоричних оцінок і суджень, вада, якої через свою надмірну самовпевненість ми, либонь, ніколи не позбудемося. І хоч цілком очевидно, як мало має Юнона спільного з хмарою, проте досі існує вперта тенденція ототожнювати античну богиню зі скупченням крапель води, які плавають в атмосфері. Немає сумніву, що жінка, про яку ми говоримо, лягає в ліжко з чоловіками за гроші, що, либонь, дозволяє нам, без зайвих роздумів включити її до категорії жінок продажних, але якщо взяти до уваги той факт, що вона лягає лише з тим, хто їй подобається, то виникає природний сумнів, чи така розбірливість сумісна з членством у поважній гільдії. Вона, як і всі нормальні люди, має професію, і так само, як усі нормальні люди, використовує свої вільні години, щоб принести приємність своєму тілу й задовольнити потреби, притаманні як усім людям без винятку, так і їй зокрема. Отже, якщо уникати надто примітивних визначень, то про неї можна сказати в широкому значенні, що вона живе так, як їй до вподоби жити, й крім того намагається здобути