Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність."

Джеймс Таґґарт відкинувся в кріслі.

— Я цього не казав, — відповів він злісно. — Йшлося не про це.

— Отже, ти згоден?

— Цього я теж не казав.

Вона обернулася.

— Едді, накажи підготувати контракт зі «Сталлю Ріардена». Джим його підпише, — вона витягла з кишені м’ятий клаптик паперу і передала Едді. — Тут усі цифри та умови.

Таґґарт пробурмотів:

— Але ж рада ще не …

— Рада тут ні до чого. Вони уповноважили тебе купити рейки більш як рік тому. А в кого їх купувати, вирішуєш ти.

— Сумніваюсь, що варто приймати таке рішення, не надавши раді можливості висловити власну думку. Не розумію, чого я маю брати цю відповідальність на себе.

— Відповідаю за це я.

— А як щодо витрат, які…

— Ріарден вимагає менше за «Асоціацію Сталі» Оррена Бойла.

— Що ж тоді робити з Бойлом?

— Я розірвала угоду. Ми мали право скасувати контракт іще півроку тому.

— Коли ти це зробила?

— Вчора.

— Але ж він не подзвонив, щоб я підтвердив…

– І не подзвонить.

Таґґарт сидів, втупившись у свій стіл. Даґні було цікаво, чому йому так не хочеться співпрацювати з Ріарденом, і чому ця нехіть набуває таких дивних і нерішучих рис. Компанія «Сталь Ріардена» роками була основним постачальником для «Таґґарт Трансконтиненталь», — відтоді, як у Ріардена запалала перша піч, а їхній батько очолював залізницю. За десть років більшість їхніх рейок поставляла саме ця компанія. У країні було не надто багато фірм, які чітко дотримувалися домовленостей і зобов’язань. «Сталь Ріардена» була однією з них.

«Якби я збожеволіла, — подумала Даґні, — то вирішила б, що брат терпіти не міг працювати з Ріарденом саме через те, що він занадто ретельно дотримувався домовленостей».

Але вона відкинула цю думку, яка, вочевидь, виходила за межі здорового глузду.

— Це нечесно, — мовив Джеймс Таґґарт.

— Що нечесно?

— Що ми всі свої замовлення віддаємо Ріардену. Як на мене, варто дати шанс іще комусь. Ми не потрібні Ріардену — у нього і так великий бізнес. Ми маємо допомогти дрібнішим підприємствам. Інакше ми просто потураємо монополії.

— Джиме, не мели дурниць.

— Чому ми все і завжди маємо замовляти лише в Ріардена?

— Бо він завжди все виконує.

— Мені не подобається Генрі Ріарден.

— А мені подобається. Хоча яке це має значення? Нам потрібні рейки, і лише він може нам їх дати.

— Слід і людей брати до уваги, ти геть цього не враховуєш.

— Джиме, йдеться про порятунок залізниці.

— Авжеж-авжеж, звісно, але ти все одно аніскільки не зважаєш на людей.

— Так, не зважаю.

— Якщо ми дамо Ріардену таке величезне замовлення на сталеві рейки…

— Вони будуть не сталеві. Вони будуть із ріарден-металу.

Даґні завжди намагалася контролювати емоції, але цього разу не втрималася. Побачивши Таґґартів вираз обличчя, вона розреготалася.

Ріарден-металом був новий сплав, винайдений Ріарденом після десяти років експериментів. На ринку він з’явився нещодавно, але покупців та замовлень на нього не було.

Таґґарта спантеличив раптовий перехід від сміху до звичного, холодного і різкого тону Даґні:

— Облиш, Джиме. Я знаю все, що ти можеш сказати. Мовляв, досі ніхто й ніколи його не використовував, ніхто не схвалює нового металу, ніхто в ньому не зацікавлений, ніхто його не хоче. І попри це, наші рейки таки буде виготовлено з ріарден-металу.

— Але… — промимрив Таґґарт. — Але його таки справді ніхто ніколи не використовував!

Задоволено спостерігав, як сестрі аж заціпило від люті. Йому подобалося спостерігати сплеск чужих почуттів. Вони скидалися на червоні ліхтарі вздовж темних закапелків чиєїсь особистості, оголюючи вразливі місця. Але як людину могли охопити аж такі емоції через, даруйте, металевий сплав? — для нього це було незбагненно; так, він справді зробив певне відкриття. Але скористатися ним поки що не міг.

— Найкращі фахівці в царині металургії, — продовжив він, — одностайно скептично ставляться до ріарден-металу. Вони стверджують…

— Облиш, Джиме.

— А на чию думку ти покладалася?

— Мене не цікавлять сторонні думки.

— То чим же ти керувалася?

— Міркуваннями.

– І чиї ж то міркування?

— Власні.

— З ким ти радилась щодо цього?

— Ні з ким.

— Так що ж ти, в біса, знаєш про ріарден-метал?

— Те, що це — найвидатніший здобуток нашого ринку.

— Чому?

— Бо він міцніший за сталь, дешевший за сталь, і рейки з нього довговічніші за будь-який знаний досі метал.

— Але як це довести?

— Джиме, в коледжі я вчилася на інженера. І коли я щось бачу, то розумію причину.

– І що ти бачила?

— Формулу Ріардена і тести, які він мені показав.

— Але якщо вони такі хороші, хтось би вже скористався металом, а цього не сталося, — він помітив, що сестра ось-ось знову вибухне, і квапливо продовжив. — Як ти можеш гарантувати його якість? Як можеш бути така впевнена? Як можеш вирішувати це одноосібно?

— Хтось же мусить це вирішувати, Джиме. Як думаєш, хто?

— Я не розумію, чому ми маємо бути перші. Я геть цього не розумію.

— Ти хочеш урятувати гілку «Ріо-Норте» чи ні? — він промовчав. — Якби залізниця могла собі це дозволити, я би здерла на ній кожну рейку і замінила б на ріарден-метал. Міняти потрібно всі колії. Вони довго не протримаються. Але ми не можемо собі цього дозволити. Спершу маємо виборсатися з ями. Ти хочеш цього чи ні?

— Ми й досі найкраща залізниця країни. В решти значно гірше становище.

— Хочеш, щоб ми лишилися в цій ямі?

— Я цього не казав! Чому ти завжди все спрощуєш? І якщо ти так переймаєшся грошима, я не розумію, нащо викидати їх на «Ріо-Норте», коли «Фенікс-Дюранґо» нахабно пограбував нас, переманивши всіх клієнтів. Навіщо витрачати гроші, коли ми геть беззахисні перед конкурентом, який знищить наші інвестиції?

— Бо «Фенікс-Дюранґо» — чудова компанія, але «Ріо-Норте» я збираюся зробити ще кращою. Якщо треба буде, я знищу «Фенікс», хоча навряд чи виникне така потреба, адже в Колорадо достатньо місця, щоб добряче могли заробити дві чи й три залізниці. І я б заклала всі колії, щоб прокласти гілки у кожен район навколо родовища Елліса Ваятта.

— Мене нудить від цього імені.

Таґґарту не сподобалось, як очі Даґні, завмерши на мить, ворухнулися і знову втупилися в нього.

— Я не бачу потреби діяти негайно, — ображено мовив він. — Та й, зрештою, що такого тривожного в теперішньому становищі «Таґґарт Трансконтиненталь»?

— Твоя політика, Джиме.

— Яка політика?

— По-перше, тринадцятимісячний експеримент із «Асоціацією Сталі», а по-друге, твоя мексиканська катастрофа.

— Рада схвалила контракт із «Асоціацією Сталі», — квапливо виправдовувався він, — а також проголосувала за будівництво лінії «Сан-Себастьян». Крім того, гадки не маю, чому ти називаєш її катастрофою.

— Тому що мексиканський уряд у будь-який момент готовий націоналізувати твою лінію.

— Брехня! — він готовий був от-от зірватися на крик. — Це ганебні плітки! Маючи надійні зв’язки в уряді, я…

— Джиме,