Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

Нарешті Елізабет опинилася перед Незерфілдом: стомлена, в забрьоханих панчохах і з розпашілим від напруженої прогулянки обличчям.

Її провели до їдальні, де зібралися всі, крім Джейн, і де її поява викликала неабияке здивування. Місіс Герст і міс Бінґлі все не могли збагнути, як Елізабет наважилася сама пішки пройти три милі, коли навколо блукає стільки нечисті. Й вона не мала сумніву, що вони її за це зневажають. Але прийняли її дуже ввічливо, а в манерах їхнього брата вчувалося й щось більше за звичайну ґречність: щира привітність і доброта. Містер Дарсі заледве промовив кілька слів, а містер Герст узагалі мовчав. Якщо перший вагався, захоплюватися йому несподівано оприявленою красою обличчя дівчини, розпашілого від швидкої ходи, чи сумніватися в доцільності такої ризикованої прогулянки, тим паче, на самоті й лише з кинджалом, то другого цікавив тільки сніданок.

Відомості про здоров’я сестри були не надто втішними. Міс Беннет погано спала вночі й, попри те, що вже прокинулася, не мала сил встати, бо її мучила гарячка. Елізабет піднялася до неї, потай переймаючись, чи не занедужала, бува, її люба сестричка на загадкову моровицю.

Після сніданку до них приєдналися й сестри Бінґлі. Елізабет навіть відчула до них певну приязнь, побачивши, з якою турботою та увагою вони ставляться до Джейн. Тоді прийшов аптекар і, оглянувши хвору, до превеликої втіхи всіх присутніх повідомив, що вона не підхопила загадкової недуги, а лише сильно застудилася, вочевидь, через те, що билася з нечестивими під зливою.

Коли годинник вибив третю, Елізабет відчула, що час повертатися. Міс Бінґлі запропонувала їй свій екіпаж. Та Джейн так засмутилася через майбутню розлуку з сестрою, що врешті-решт довелося міс Бінґлі запросити Елізабет теж погостювати в Незерфілді. Дівчина вдячно погодилася, і до Лонґборна відправили слугу, аби той повідомив рідним новини, а також привіз із собою додатковий одяг і, на окреме прохання Елізабет, її улюблений мушкет.

Розділ 8

О П’ЯТІЙ ЕЛІЗАБЕТ ПІШЛА помедитувати й переодягтися, а о пів на шосту її покликали на обід. Джейн не стало краще. Сестри, почувши про це, тричі, а то й чотири рази повторили, як це сумно й жахливо — підхопити таку сильну застуду, і як самі вони не люблять хворіти; а відтак більше до цієї теми не поверталися. Їхня байдужість до справ Джейн (звісно, коли тієї не було перед їхніми очима) змусила Елізабет знову згадати про свою неприязнь до них.

Зі всього товариства лише їхній брат, містер Бінґлі, заслуговував на симпатію. Він щиро тривожився за Джейн, та й із самою Елізабет поводився дуже люб’язно. Лише з ним вона не почувалася непроханою гостею, а інші — Елізабет не мала в цьому жодного сумніву — ставилися до неї саме так.

Одразу по обіді Елізабет повернулася до Джейн, і, щойно двері за нею зачинилися, міс Бінґлі взялася її обговорювати. Її манери було визнано геть нестерпними. На думку міс Бінґлі, всією своєю поведінкою Елізабет демонструвала гордість і самовпевненість. Також вона цілковито позбавлена смаку, краси, вишуканості й вміння провадити розмову. Місіс Герст погодилася з сестрою, а потім додала:

— Одне слово, їй нема чим похвалитися, крім своїх бойових умінь. Я до смерті не забуду її ранкової подоби. Вона скидалася на справжню дикунку.

— О, так, Луїзо, твоя правда. Невже треба було рватися в таку далечінь лише тому, що її сестра застудилася? А її волосся? Вся така розпатлана й розтріпана!

— А її спідниця?! Сподіваюся, ти помітила, що її спідниця дюймів на шість — якщо не більше — була в грязюці. А ще ці шматочки мертвецької плоті на рукавах... Без сумніву, то були рештки її нападників!

— Може, твій опис і справді точний, Луїзо, — озвався Бінґлі, — але я нічого цього не помітив. Як на мене, міс Елізабет Беннет виглядала просто чарівно, коли нині зранку зайшла до нашої вітальні. Її брудна спідниця ні на мить не привернула моєї уваги.

— Ну, а ви, містере Дарсі, не могли цього не помітити, чи не так? — не вгавала міс Бінґлі. — І, припускаю, вам би дуже не хотілося, щоб ваша сестра з’явилася десь у такому вигляді?

— Звісно, ні.

— Пройти пішки три милі, чи скільки там, по кісточки вгрузаючи в грязюку. Та ще й сама, без жодного супроводу! І це в часи, коли вся ця нечестива гидота і день, і ніч тільки й вичікує нагоди вихопити зі шляху бідолашних мандрівників і приректи їх на смерть? І що вона хотіла сказати такою поведінкою? Як на мене, це свідчить про небувалу самовпевненість і типово провінційну зневагу до етикету.

— Це свідчить про її любов до сестри та заслуговує якнайбільших похвал, — сказав Бінґлі.

— Боюся, містере Дарсі, — зауважила міс Бінґлі напівпошепки, — ця пригода суттєво погіршила вашу думку про її чарівні очі.

— Аж ніяк, — відказав Дарсі, — після пішої прогулянки вони виблискували ще яскравіше.

Після цих слів запанувала коротка мовчанка, яку невдовзі урвала місіс Герст:

— Я щиро вподобала Джейн Беннет. Вона справді мила дівчина. І я від усього серця бажаю їй вдало прилаштуватися в житті. Але, боюся, з такими батьками, як і з іншими родичами, шансів у неї зовсім небагато.

— Здається, ви казали, що її дядько — адвокат у Меритоні?

— А ще один мешкає десь неподалік Чіпсайду.

— У столиці? Як же це мило! — і обидві сестри від душі розреготалися.

— Та навіть якби її дядьки заселили весь Чіпсайд, це аж ніяк не вплинуло б на їхні принади! — вигукнув Бінґлі. — А хіба їхні бойові здібності не варті похвал? Слово честі, я вперше бачу дівчат, які так упевнено тримали б зброю в руках.

— Але це суттєво зменшує їхні шанси вийти заміж за когось поважного, — зауважив Дарсі.

ЗАБУВШИ ПРО ПРАВИЛА ПРИСТОЙНОСТІ, ЕЛІЗАБЕТ ЗАДЕРЛА СПІДНИЦЮ Й ЗАВДАЛА ТВАРЮЦІ МАЙСТЕРНОГО УДАРУ НОГОЮ ПРОСТО ПО ГОЛОВІ

На цю репліку