Читати книгу - "Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст."

А щодо мене — я був сам по собі.

Схід, Захід — то чуже. Моє лиш — зона.

Лиш тут вдававсь мені отой стрибок

Із напівмороку між псом і вовком.

8

Глузд, каже Джо[9], це копійчане пекло,

Це пруг, де Я посвистує собі;

Де страх зі спрагою на віддалі сусідять.

Цей страх: воно могло б обабіч себе

Безслідно зникнуть на шляху до спраги.

До спраги: як живеться там без страху?

Із цього легко виникає драма

Вздовж меж, маркованих все тим же глуздом,

Крізь безупинне, вперте сновигання.

Не тут я, воно мовить.

І не там.

Й ця гра у сховки свідчить: Я — не хтось,

А прикордонний пес і власний сторож.

Де певність в тім, що він тебе не звалить

Коли ти вийдеш з гурту перехожих?

9

Ви чуєте? Я був таким сумирним,

Що правлю за домашній екземпляр,

Як свідчить мій некролог за життя.

Мене аж нудить від медових слів

Про ніжність, ласку, вірність. От бридня!

На все чуже ви маєте паролі.

Тож вигляда, що час мене догнав,

І голос мій аж мліє у зізнанні:

«Я був то зомбі, то enfant perdu…»

А, може, часом десь у далині

Мене поглинув простір горизонту,

Й віднині дбатиме про мене мій двійник.

Моє але відригує з питанням:

А що, собачий мозок таки легший?

10

Як добре те, що на моєму лобі

Не видно фільм, що крутиться в мені.

«Моє життя навспак…» Чи як наосліп

Я проповзав крізь зони, повні мін,

Мов риска у відкритому рівнянні.

Тепер воно закрите, і я вільний.

Ландшафт — новий майданчик для будови.

Відколи тут, ніхто мене не знає.

Пісок згасає. Вежі — без сторожі,

Як очі, раптом вийняті з очниць.

Два, три наймення місця розставання

Поблідли вже. Ніщо не видасть трюку,

Як клаптик тверді став дірою часу.

Як добре, що на лобі ніц не видно.

11

А ти? Невже забув, звідкіль прийшов?

Ти вже збагнув, якою була шкода

Стількох років і скрути, і комізму?

Що за країна, де буденне слово

Хвилює, як не сказане ніколи,

Щоби лишитися несказаним.

Чий голос

Затнеться раптом при ковтанні харчу?

Одразу відати, що трапиться, що ні —

Звуть хитрощами.

Тут це летаргія

Як і бездумне «струнко» до нестями.

Життя? Усе можливо замінити,

Там, де гіпноз панує й «вірна служба».

Не переймайся, у собачім раї

Сеча під деревом — лиш привід для фантазій.

12

Пес серед псів, у зоні ти недремний:

Чи шлунок твій дає тобі сигнал,

Мовляв, у Прусії пиріг смачніший?

Що то було, що ти відчув спиною?

Кору великих мозкових півкуль,

Що мовила «Я знаю»? Свіжу кров?

Собача доля, і яким же коштом!

Хіба не маячня, що ти тут жертва?

Лише етнологи спроможні зрозуміти,

Що значить страх. У їхніх працях часто

Тварина — то людина. Що ж до мене,

То я занадто довго спав. Я був,

Мов автомат, якого будить кнопка.

Я всюди йшов в обхід. Від А до Б

(і навпаки) моїм найпершим шляхом

Там, де лягла зневіри тінь, був еліпс.

Не лізь зі шкіри… Штучний інтелект

Подбав про те, щоб відвернути збої.

Бо навіть в запиті, хто злагодить тебе,

Коли механіка відмовить, є дефект.

Як L’homme machine… тебе вже Ламетрі

Узяв під захист. Алібі достатнє.

Функціонуєш ти. Тож good old Hobbes

Поправить все, слугуючи порядку.

Ніхто не скаже, що йому бракує,

Аж поки шок не виручить. З нечемства

Твоє життя впаде на дно. В падінні

Таблицю втрат прокрутить твій проектор.

Фільм жаху. Темно робиться в очах.

Можливо, це засліплення, що мовить:

Не лиш у Віко чи Макіавеллі

I due occhi dela storia[10] є незрячі.

З німецької переклав Петро Рихло

Неля Ваховська

Революція і член, або Фізіологія політичного

До роману Томаса Брусіга

Глобальні соціополітичні зміни в житті Німеччини 1990-х років привели до перегляду поглядів на відповідальності інтелектуалів за життя країни та співпрацю з владою. Завдяки публікації архівів штазі (1991/93) стало відомо, що велика частина письменників покоління «будівничих», тобто тих, хто від створення НДР підтримував владу у спробах побудувати соціалістичну державу, самі були неофіційними співробітниками служби держбезпеки. Скандал викликало те, що навіть найбільш опозиційна до режиму СПЄН група молодих митців «Пренцлауер Берг> на чолі з Сашею Андерсоном співпрацювала зі штазі. Це поставило під питання статус всієї художньої літератури, яка з XVIII століття розглядалася в Німеччині як один із головних чинників формування нації.

Т. зв. німецько-німецька суперечка про літературу та дебати про Крісту Вольф 1990/91 років продемонстрували не лише традиційне для Холодної війни розділення німецьких інтелектуалів на правих і лівих, а й розрив ґенерацій. Письменники Східної Німеччини покоління 1960-х (К. Гензель, М. Біскупек, Р. Ульбріх та ін.) експліцитно відмовилися від ролі просвітників, закинувши «іконам» літератури НДР авторитарну позицію прогресивного розуму, який обманює сам себе. Проте бунт молоді, що поклала левову частку відповідальності за диктатуру в НДР на інтелектуалів старшої ґенерації, представлених Крістою Вольф, виявився почасти бунтом едипальним: відкидаючи анґажованість старшого покоління ідеологією соціалізму, нова художня література перебрала на себе аналіз недавнього минулого та вдалася до збурювання дискусії про причини незадовільного стану об’єднання Німеччини, де-факто продовжуючи стратегії суспільно-політичної критики своїх попередників.

Роман одного з найактивніших представників «молоді» 90-х Томаса Брусіга (нар. 1965) «Такі з нас герої» (1995) викликав