read-books.club » Сучасна проза » В’язень Неба 📚 - Українською

Читати книгу - "В’язень Неба"

190
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’язень Неба" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 61
Перейти на сторінку:
кістки, – заявив Фермін.

– Овва! Хто б казав! Знайшовся заводіяка! Коли вже казати по щирості, то мене непокоїш саме ти, – обуривсь я. – Останнім часом ти схожий на таргана в пальті.

– Слухай-но, Даніелю, а ти відшукав дуже вдале порівняння. Бо ж, хоч у таргана й немає гарненького личка, що його вимагають безпідставні канони цього дурноверхого суспільства, у якому нам судилося жити, але, як і це бідолашне членистоноге, твій покірний слуга вирізняється дивовижним інстинктом до виживання, непомірною ненажерливістю й лев’ячим лібідо, якого не поменшає навіть в умовах щонайвищої радіації.

– З тобою неможливо сперечатися, Ферміне.

– Друже мій, уся річ у моїй схильній до діалектики вдачі й готовності всипати бобу у відповідь на найменший натяк на поклеп чи дурисвітство, але твій батько – квітка ніжна й тендітна, і, гадаю, настав час узяти справу в свої руки, доки він остаточно не перетворився на викопні рештки.

– І яка ж це справа, Ферміне? – раптом пролунав батьків голос у нас за спиною. – Тільки не кажи, що збираєшся влаштувати мені вечерю з Росіїто.

Ми обернулися, наче двоє збиточних школярів, заскочених зненацька на місці злочину. Мій батько, геть не подібний на тендітну квітку, суворо позирав на нас із порога.

8

– А звідки вам відомо про Росіїто? – вражено пробурмотів Фермін.

Насолодившись нашим переполохом, який спричинила його поява, батько приязно всміхнувся до нас і підморгнув.

– Хоч я колись і перетворюся на викопні рештки, але слух у мене поки ще добрий. Слух і голова. Тому я вирішив, що потрібно вжити деяких заходів, щоб пожвавити нашу торгівлю, – оголосив він. – А похід до «Ель Моліно» може зачекати.

Лише тоді ми зауважили, що батько повернувся з двома чималими сумками й здоровенною коробкою, загорнутою в пакувальний папір і перев’язаною грубою мотузкою.

– Сподіваюся, ти не пограбував сусідній банк? – запитав я.

– Банків я намагаюся по змозі уникати, бо, як правильно каже Фермін, зазвичай це саме вони грабують тебе, а не навпаки. А повернувся я з ринку «Санта-Люсія».

Ми з Ферміном збентежено перезирнулися.

– Не хочете мені допомогти? Ці торби тяжкі, як бозна-що.

Ми взялися викладати вміст сумок на прилавок, тимчасом як батько розпаковував коробку. У сумках виявилося повно якихось невеличких пакунків. Фермін розгорнув один із них і розгублено втупився в нього очима.

– Що це таке? – поцікавивсь я.

– Як на мене, це дорослий ішак у масштабі один до ста, – відказав Фермін.

– Хто?

– Осел, віслюк чи онагр – спокійна, мила й чарівлива тварина, чотиринога й непарнокопитна, що блукає горами й долами нашої рідної Іспанії. Однак у мініатюрній версії, на кшталт тих маленьких потягів, що продаються в іграшковій крамниці «Палау».

– Це глиняний віслючок, фігурка для вертепу, – пояснив батько.

– Якого такого вертепу?

Замість відповіді батько лише дістав із картонної коробки чималий макет ясел Христових із ілюмінацією. Я здогадався, що батько придбав їх, щоб виставити у вітрині книгарні, сподіваючись такою різдвяною рекламою привабити відвідувачів. Фермін тим часом уже розпакував різноманітні фігурки волів, верблюдів, свиней, качок, пальм, східних царів, Йосипа й Діви Марії.

– Упасти в ярмо націонал-католицизму й узяти на озброєння його підступні методи навіювання думок шляхом демонстрації лялькових вистав і експлуатації заяложених легенд – це, по-моєму, не найкраще рішення, – виголосив мій товариш.

– Не мели дурниць, Ферміне. Це добра традиція. Людям подобаються різдвяні вертепи, – відрізав батько. – Нашій книгарні бракує яскравих барв і радощів, таких потрібних у ці святкові дні. Погляньте на всі інші крамниці довкола, і ви побачите, що наша проти них – наче похоронне бюро. Ну ж бо, підсобіть мені виставити вертеп у вітрині. І приберіть звідти всі ці книги Мендісабаля[17] про дезамортизацію. Вони тільки всіх відлякують.

– Ну ось, приїхали, – пробурмотів Фермін.

Утрьох ми підійняли ясла, розмістили їх у вітрині й порозставляли фігурки. Фермін допомагав неохоче, суплячись і шукаючи будь-якого приводу, щоб висловити свою незгоду з цим задумом.

– Сеньйоре Семпере, не майте моїх слів за образу, але це немовля Ісус утричі більше за свого начебто батька й ледве вміщається в колисці.

– Нічого не вдієш. Менші фігурки на базарі закінчилися.

– У мене таке враження, ніби коло Діви Марії лежить один із тих японських борців, які мають надмірну вагу, напомаджене волосся, а замість трусів – шматок тканини, пропущений між ногами.

– Борці сумо, – підказав я.

– Атож, саме вони, – погодився Фермін.

Батько зітхнув, скрушно похитавши головою.

– А крім того, погляньте на його очі. Здається, що він одержимий.

– Ферміне, замовкни негайно й увімкни краще вертеп у розетку, – наказав йому батько, простягаючи провід.

Фермін, наче фокусник, примудрився з дивовижною спритністю пролізти попід столиком, на якому стояли ясла, і дотягтися до розетки, що була аж наприкінці прилавка.

– Нехай буде світло, – виголосив батько, захоплено споглядаючи на новий блискучий вертеп книгарні «Семпере й сини». – Оновлення або смерть, – задоволено додав він.

– Смерть, – пробубонів собі під ніс Фермін.

Не минуло й хвилини відтоді, як було врочисто ввімкнуто ілюмінацію, а якась матуся з трьома дітьми вже зупинилася перед вітриною, щоб помилуватися яслами, і, повагавшись хвилю, наважилася зайти до крамниці.

– Доброго дня, – привіталася вона. – Ви маєте оповіді про життя святих?

– Звісно, – відказав батько. – Дозвольте показати вам «Збірник оповідань про життя маленького Ісуса». Я певен, ваші діти будуть у захваті від цієї книжки, що має багато малюнків і передмову – лишень уявіть собі – дона Хосе Марії Пемана[18]!

– Ой, як славно! Нині так важко натрапити на справді добру книжку, яку приємно читати. Без усіх цих злочинів і смертей, і всіх цих розмірковувань, яких ніхто не розуміє. Вам так не здається?

Фермін пустив очі під лоба й уже збирався розтулити рота, коли я його стримав і відтягнув подалі від жінки.

– Гадаю, ви маєте рацію, – погодився батько, краєм ока поглядаючи на мене й показуючи знаками, щоб я зв’язав Ферміна й заткнув йому пельку, тому що цієї покупчині не можна було втратити нізащо в світі.

Я заштовхав Ферміна до підсобного приміщення й щільно запнув завісу, щоб дати батькові змогу спокійно завершити продаж.

– Ферміне, я не знаю, яка муха тебе вкусила. Я бачу, що тобі не сподобалася ця задумка з вертепом, і я це розумію, але якщо Ісусик завбільшки з дорожній коток і кілька глиняних свиней підбадьорять батька та ще й принадять до книгарні покупців, то я попросив би тебе притримати свої екзистенціалістські промови й удати щире захоплення, принаймні в робочий час.

Фермін зітхнув і присоромлено опустив голову.

– Пробач мені, якщо можеш, друже Даніелю, –

1 ... 6 7 8 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’язень Неба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’язень Неба"