Читати книгу - "Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію"

Розділ другий. Переваги мрійливості

Тож чи приносить мрійливість лише шкоду? Чи треба людям уникати позитивних фантазій і відчувати провину, коли такі фантазії з’являються?

Деякі психологи, починаючи із Зиґмунда Фрейда, саме це й мали на увазі. Фрейд вважав, що фантазії здатні задовольняти людей лише тимчасово, але в довшій перспективі вони гальмують розвиток особистості й породжують тривогу та інші види невротичної поведінки. На думку Фрейда, люди вдаваються до фантазій або видінь, аби компенсувати неприємності в реальному житті; під час цього їхня поведінка ставала сумнівною чи ірраціональною з раціонального погляду. Вирішення проблеми полягало в униканні позитивних фантазій[33]. Неофрейдисти й послідовники школи, що називається гуманістичною психологією, підхопили цю думку в середині двадцятого сторіччя, вважаючи, що лише думки, які співвідносяться з реальністю, а не з фантазіями, можна вважати «ментально здоровими» й такими, які здатні привести до самоактуалізації. Соціопсихолог Марія Ягода пише: «…сприйняття реальності вважається ментально здоровим, якщо те, що бачить особа, відповідає тому, що є насправді»[34], і зокрема якщо людина визнає елементи своєї особи, які їй не дуже до вподоби. Добре відомий гуманістичний психолог Абрахам Маслоу стверджував, що «здорові особи здатні сприймати себе й свою природу без засмучування та скарг»[35]; таку позицію можна тлумачити, як імпліцитно критичну щодо жаданих мрій та фантазій[36].

Такий спосіб мислення зберігається до сьогодні й не лише в академічній психології. З часу глобальної рецесії 2009 року коментатори заповзялися на ідеалізацію й мрії, що не спираються на «реальність». У книжці Барбари Еренрайх «Оптимісти: як постійна підтримка позитивного мислення підірвала Америку», що вийшла у світ 2009 року, піддано нищівній критиці те, що Еренрайх називає «масовим обманом, що полягає в позитивному мисленні». Еренрайх обстоює думку, що ми «виходимо поза себе й бачимо речі такими, якими вони є», або, «у міру можливості, позбавленими кольору через наші відчуття й фантазії…» Ми повинні відволіктися від наших емоцій і наблизитися до об’єктивних фактів, включно з тими, які нам можуть бути й не до смаку. «Реалізм, аж до захисного песимізму, є передумовою виживання не лише людини, а й усіх видів тварин. Поспостерігайте хоч трохи за якоюсь дикою твариною, і ви будете вражені передусім її вігільністю»[37].

Одне діло дикі тварини, а інше — студенти коледжу. Познайомтеся з Рейчел, двадцятитрирічною випускницею коледжу, яка живе в місті в Новій Англії. Чотири роки тому, ще школяркою, вона тяжко пережила ув’язнення її друга Тіма за порушення закону про обіг наркотиків. Тім був не лише приятелем, а й найбільшим коханням Рейчел (принаймні їй так здавалося). Вона розповідала в неопублікованому есе: «Ми закохалися, і все інше було позбавлене значення. Ми закохалися, бо були потрібні одне одному».

Засудження Тіма стало приголомшливою подією, бо доти в нього не було проблем із законом. Він не був ані наркоманом, ані ґанґстером, а був трудівником, гарував разом із Рейчел у господарчій крамниці, де вони вперше зустрілися. «Тім почувався непотрібним, якщо він не займався чимось, не докладав до чогось рук, — згадує Рейчел. — Він завжди працював». На жаль, рецесія тяжко вдарила по сім’ї Тіма. Тепер йому доводилось жити своїм коштом і самому сплачувати за навчання. Він чимало працював на півставки, але однаково коштів на покриття всіх витрат не вистачало. І тому він почав приторговувати канабісом.

«Тіма можна було по-різному називати, — згадує Рейчел, — трудівник, коханець, боєць, син, працівник, приятель, найближчий друг, але я в найстрашніших снах не могла собі уявити, що до цього можна було додати продавець канабісу. Але ж це сталося». Він кілька місяців продавав марихуану, як іще кілька юнаків у їхньому містечку. Коли Рейчел намагалася зупинити його, Тім пояснював, що вона не знає, що таке фінансова скрута. Він мав рацію в тому, що родина Рейчел була заможніша, проте дівчина доводила, що наркотики в кожному разі — це погано. Тім і слухати не хотів, а вона поступалась і схрещувала пальці, сподіваючись, що Тім хутко заробить потрібну суму, а тоді покине наркоторгівлю, перш ніж почнуться проблеми. Вона не схвалювала його дії, але ставилася з розумінням до його позиції, і кохання її не меншало.

Тім і справді покинув ту справу, минули місяці. Аж ось, без попередження, поліція наскочила й арештувала його через три дні після того, як йому минуло дев’ятнадцять. Поліція, за допомогою агента під прикриттям, «узяла» Тіма під час останньої оборудки. Попри те, що це було його перше порушення закону, суддя дав йому під зав’язку й призначив Тімові півроку за ґратами й три роки випробувального терміну.

Усе ще безтямно його кохаючи, Рейчел відчувала, що зобов’язана підтримати Тіма. Їй страшно було під час читання вироку: боялася, що їй буде соромно, боялася побачити розпач родини Тіма, але не могла лишатися осторонь. Я листувалася з Рейчел за допомогою електронної пошти й запитала, як вона пережила тривожні й гнітючі дні перед вироком. Виявляється, вирішальну роль відіграли позитивні фантазії. «Мені ввижалося, що суддя чи прокурор казали щось жахливе про Тіма, якесь гидке зауваження, а я раптом скочила на рівні ноги й закричала: «Агов! Ви ж особисто його не знаєте! Він у душі гарна людина, він просто спіткнувся!» І тоді підвелася його мати й розповіла про свою дитину, і друзі встали й сказали, яким він був підлітком… Гуртом, ми створили б потужну групу підтримки, і на суддю таке враження справили б наші любов і співчуття до цього гаданого злочинця, що він відпустив би Тіма й засудив натомість поліцаїв, які так тяжко помилилися з його арештом».

Усім відомі ситуації, коли здається, що ви потрапляєте у безвихідь і лишається тільки чекати на розв’язок. Одні ситуації, як-от у Рейчел, пов’язані з деякими незручностями, а в інших ідеться про життя або смерть. У будь-якому разі, коли не йдеться про якусь доцільну дію, а просто треба взяти себе в руки й не виходити з гри, позитивні фантазії можуть виявитися корисними й навіть необхідними. Вони можуть придатись і в інших випадках: на короткий час справити людині приємність або дати можливість винахідливо розглянути варіанти майбутніх дій. Позитивні фантазії є важливим і корисним складником життя, хоча і в незвичному для людей розумінні. Є з них хоч якийсь пожиток? Вони не все можуть, але й невжитковими їх не назвете. Усе залежить від ситуації.

Я маю мрію

Як добре подумати, то багато людей, які не керують своїм життям, виживають завдяки уявленню ідеалізованих результатів.