Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"

Сумні пригоди панди

Розчарування

Якби я міг придумати супергероя, то це був би панда, і звали б його Розчарування. Він одягав би стильну маску на очі, футболку з величезною буквою «Р» — футболка задиралася б на товстому пандовому пузі, — і суперсилою цього супергероя було б казати людям в очі неприємну правду про них самих. Правду, яку вони мусять знати, але не хочуть прийняти.

Він ходив би від хати до хати, як свідок Єгови, дзвонив би у двері й казав: «Якщо ви будете заробляти купу грошей, то ваша самооцінка, звісно, буде висока. Але ваше багатство не змусить ваших дітей любити вас більше». Або: «Те, що ви називаєте “дружбою”, насправді — лише постійні спроби вразити інших». А потім він бажав би господареві будинку гарного дня і йшов би собі далі до наступних дверей.

Це було б фантастично. І тужливо. І сумно. Це надихало б. І це було б так потрібно. Зрештою, найвеличніші в житті істини — зазвичай найсумніші.

Панда Розчарування був би тим героєм, якого ніхто не любить, але якого всі потребують. Він став би тим славнозвісним корисним овочем, який розбавив би фаст-фуд, що ним харчується наш мозок. Він покращив би наше життя, хоча погіршив би нам самопочуття. Він зробив би нас сильнішими, поклавши на лопатки, освітив би наше майбутнє, показавши темряву. Слухати його було б усе одно, що дивитися фільм, герой якого в кінці помирає: вам це подобається, хоча ви й почуваєтеся жахливо, бо виглядає дуже правдиво.

Тому, оскільки ми вже тут зібралися, дозвольте мені вдягнути маску панди Розчарування і вилити на вашу голову ще одну порцію неприємної правди.

Ми страждаємо з тієї простої причини, що страждання корисне з погляду біології. Страждання — це секретний агент від природи, який надихає нас щось змінювати. Ми еволюціонували, постійно живучи з деякою невдоволеністю й непевністю, бо саме помірно невдоволена й непевна істота робитиме найбільше рухів для виживання. Ми закодовані на те, аби бути весь час невдоволеними тим, що маємо, і задовольнятися тільки тим, чого в нас немає. Це постійне невдоволення змушувало наш вид боротися і прагнути, будувати і завойовувати. Тому — ні, наш біль і убогість — це не глюки еволюції, це її складники.

Біль в усіх його проявах — найефективніший спосіб нашого тіла змусити нас до дії. Візьмімо простий приклад: удар ногою об табуретку. Якщо ви реагуєте на це приблизно так само, як я, то коли ви гепнетеся ногою об табуретку, то простогнете кілька таких міцних словечок, що Папа Римський тихо почервоніє в куточку. Можливо, ви звинуватите нещасний бездушний об’єкт у своїх стражданнях. «Дурнувата табуретка!» — прокричите ви. Можливо, ви навіть підете далі й піддасте критиці весь дизайн вашого інтер’єру: «Що за ідіот ставить табуретки в цьому місці?».

Але я відволікся. Жахливий біль у нозі, який ми з вами і Папою Римським так ненавидимо, має важливу місію. Фізичний біль — породження нашої нервової системи, зворотний механізм, який дає нам змогу відчути власні фізичні пропорції: де ми можемо пройти, а де — ні, чого ми можемо торкнутися, а чого — ні. Коли ми порушуємо межі, нервова система суворо карає нас, аби ми взяли помилку до уваги і більше її не повторювали.

І цей біль, хоча й такий ненависний, усе-таки корисний. Біль навчає нас, на що звертати увагу, коли ми молоді й безтурботні. Він показує нам, що добре, а що погано. Він учить розпізнавати власні межі й дотримуватися їх. Він каже нам не крутитися біля гарячої печі й не пхати металеві предмети в розетки. Тому не завжди добре уникати болю й шукати тільки задоволення. Бо біль іноді може бути життєво важливим для нашого добробуту.

Але біль буває не тільки фізичний. Я і всі, хто продивився від початку до кінця «передісторію» «Зоряних війн», хочу вам повідати, що ми, люди, можемо відчувати ще й гострий психологічний біль. Ба більше, дослідження виявили, що наш мозок не дуже розрізняє біль фізичний і психологічний. Тому якщо я почну скаржитися вам, що коли моя перша дівчина зрадила мене й покинула, я відчув, ніби в моє серце повільно встромляють крижану голку, то це тому, що мені боліло так само сильно, якби мені реально встромляли в серце ту голку.

Як і фізичний, психологічний біль указує на перевищення якихось лімітів, порушення рівноваги. І так само, як і фізичний, психологічний біль — це не щось погане чи небажане. У деяких випадках переживання емоційного й психологічного болю може бути корисним і навіть необхідним. Як біль у нозі навчає ходити біля табуретки акуратніше, так емоційний біль від поразки в минулому вчить не робити тих самих помилок у майбутньому.

Тому для суспільства так небезпечно дистанціюватися (і що далі, то більше) від неминучого дискомфорту життя: воно втрачає той цінний досвід, що його дає біль. І внаслідок цього суспільство віддаляється від реальності світу.

Можна скільки завгодно вимріювати життя без проблем, сповнене вічного щастя й нескінченного кохання, але коли повертаєшся з небес на землю, виявляється, що тут проблеми навіть не збираються закінчуватися. Серйозно, кінця-краю їм не буде. От щойно повз нас пройшов панда Розчарування. Він щойно хильнув «маргарити» й повідав мені, що проблеми, бляха, ніколи не зникають — вони тільки вдосконалюються. У Рокфеллера проблеми з грошима; у безхатька-алкоголіка на Контрактовій теж проблеми з грошима. Просто в Рокфеллера проблеми з грошима кращі. І за такою схемою побудоване все життя.

«Життя — це за визначенням нескінченна серія проблем, Марку, — сказав мені панда. Він зробив ковток свого коктейлю і поправив маленьку рожеву парасольку на плечі. — Розв’язання однієї проблеми — це просто створення наступної».

Минула хвилина, і мене осяяла несподівана думка: звідки взявся цей довбаний панда? І поки ми тут балакали, хто зробив ці «маргарити»?

«Не сподівайся, що матимеш життя без проблем, — сказав панда. — Такого не буває. Сподівайся краще мати життя з добрими проблемами».

Прорікши це, він поставив на землю бокал, поправив сомбреро й розчинився в променях призахідного сонця.

Щастя приходить, коли розв'язуєш проблеми

Проблеми — це константа життя. Коли ви розв’язуєте свої проблеми зі здоров’ям, купуючи абонемент у спортзал, то створюєте собі нові проблеми: треба вставати рано, аби доїхати