Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Я дуже швидко звик до руданя. І через тиждень спільного проживання мені здавалося, що він завжди був тут. Про всяк випадок я обійшов околиці в пошуках можливих власників пухнастого, але ніде не помітив жодних оголошень про зниклого кота.

І якщо вже тварина стала повноправним членом моєї сім’ї, то їй треба дати ім’я. На мій запит Гугл видав кілька десятків котячих імен – від банальних до простотаки фантастичних, але жодне мені не сподобалося. На мій погляд, жодне ім’я не підходило такому вогненнорудому красунчику, яким був кіт. І тому, не довго думаючи, я назвав його просто – Кіт. Він відразу прийняв нове ім’я – моя неоригінальність, напевно, прийшлася йому до смаку. А коли кіт почав постійно зникати, я зрадів, що рудий лишився безіменним. Було ясно, що надовго вусань у мене не затримається й дуже скоро змінить мій дім на чий-небудь інший разом з ім’ям. 

Виявилося, Кіт – ловелас ще той. І це робило нас відмінною чоловічою командою. Тільки я зовсім не очікував, що результати командної гри виявляться такими непередбачуваними.