Читати книгу - "Війна з Росією"

Устаткування і «тренерів» було відправлено. Їхнє завдання — встановити і запустити в роботу обладнання, навчити українців користуватися ним і якомога швидше їхати звідти.

У Великій Британії новий прем’єр-міністр був збентежений наслідками голосування британського електорату за вихід із ЄС на референдумі в червні 2016 року. Крім того, Нікола Стерджен, лідер Шотландської національної партії, погрожувала ще одним референдумом про незалежність. У 2015-му, несміливо намагаючись відновити свої «особливі відносини» зі Штатами, Сполучене Королівство відправило невелику групу медиків і офіцерів тилового забезпечення для допомоги у навчанні української армії. Втім, замість дати переконливий сигнал про силу і рішучість, уряд Великої Британії видавався слабким, а його кроки робили країну заручником обставин. Та найбільш прикрим є те, що ці дії тільки підживлювали риторику Росії щодо інструкторів НАТО — мовляв, вони є іноземним легіоном. А на цій образливій характеристиці так люблять грати націоналістичні сили всередині країни.

Незважаючи на політичну невизначеність Мінської угоди 2014 року про припинення вогню в Україні, основні бойові дії вщухли і війна перейшла у фазу напівзамороженого конфлікту з обох боків — української армії і «проросійських сепаратистів», які, за підтримки російської регулярної армії, зайняли укріплені позиції. За лінією розмежування, з українського боку, життя почало нормалізуватися. І це давало змогу британським та американським інструкторам працювати з українськими військовими в умовах, близьких до умов мирного часу.

Дивно, але наполеглива кремлівська пропаганда, яка ще два роки тому виставляла іноземних інструкторів як доказ загрози Росії з боку НАТО, останнім часом стихла. Без сумніву, цьому сприяла тісніша співпраця між Росією, Америкою, Францією та Великою Британією у питаннях щодо повітряних ударів по Сирії. Припинення отруйної пропаганди і погроз надало президентові США впевненості, тож було прийнято рішення надіслати більше американського обладнання та інструкторів, хоча все ще без їхнього належного захисту.

Тим часом рейтинг президента Путіна у Росії почав падати. Це стало наслідком проблем в економіці країни, знецінення рубля, тиску посилених санкцій та коливань цін на нафту — головного джерела російського експорту. Обсяг ВВП країни з 2014 року щорічно падав на 4 %. Незважаючи на це, військові витрати Росії протягом останніх трьох років зросли на 40 %. Популярність російського президента, що впала після низки «принижень» у 2015-му, на які він не зумів відповісти, так і не відновилася. Зокрема, йдеться про загибель в Єгипті пасажирського літака з туристами та збитий турецькими збройними силами військовий літак. Путін розумів: щоб знову досягти того рівня підтримки громадян, який він мав після успішного вторгнення у 2014-му в Крим, йому треба або навести лад в економіці, або зробити щось надзвичайне.

Він вирішив раз і назавжди розв’язати українську проблему і таким чином виконати обіцянку, яку давав російському народові під час звернення до нього з нагоди своєї перемоги в Криму, назвавши росіян та українців «однією нацією», а Київ — «матір’ю міст руських». Для цього Путіну потрібно було створити обставини, які давали б йому змогу це зробити.

Таким чином, і без того небезпечна ситуація ще погіршилась. Тепер російського президента ще більше підбадьорювала роз’єднаність і слабкість Заходу, яка тривала вже три роки — відтоді, як він приєднав Крим до Росії і захопив частину України. Замість дотримуватися міжнародного права, Путін вирішив продовжувати свої «закордонні пригоди». Аналітики з ФСБ повідомляли президента про те, що обіцянки НАТО зміцнювати колективну безпеку, дані ним на саміті у 2014 році та ратифіковані у Варшаві у 2016-му, так і не були виконані. Вони стверджували, що розгортання чотирьох батальйонів у країнах Балтії та Східній Польщі дуже складно назвати створенням ефективного стримування. Це було більше схоже на зведення Альянсом «потьомкінських сіл»[5].

Отже, НАТО не спромоглося належним чином продемонструвати, що готове і здатне захищати колективну безпеку під час кризи. Хоча стаття 5 статуту Альянсу гарантує, що напад на одну з держав, яка є його членом, розцінюватиметься як напад на всі країни НАТО. І це наріжний камінь існування Організації Північноатлантичного договору.

Головний військовий радник Путіна, начальник генштабу російських збройних сил, ще більше запевнив президента, що НАТО бракує потрібних знань, можливостей і військової техніки, щоб протистояти Росії, яка постійно нарощує свій воєнний потенціал. Американці розформували дві бригади з важким озброєнням у Німеччині та скоротили свої сили, дислоковані в Європі. І тепер швидко перекинути їх туди знову, щоб вчасно відреагувати на потенційну російську загрозу на території країн НАТО, буде дуже складно.

Начальник генштабу також зазначив: навіть якщо американці і матимуть танки передового базування та іншу військову техніку в Східній Європі і балтійських державах, вони не в змозі будуть швидко сформувати екіпажі з добре навчених бійців для запобігання захопленню Росією країн Балтії. Росіяни можуть направити повітряно-десантні бригади у Ригу зі своєї авіаційної бази у Пскові, розташованої на відстані лише п’ятдесяти хвилин льоту від латвійської столиці. Тоді вони зможуть встановити контроль над нею ще до того, як американці вилетять зі своєї бази у Φορт-Худі, що в Техасі. А щойно Росія забезпечить контроль — гру буде закінчено. Одна справа — стримувати атаки за допомогою надійної сили, і зовсім інша — протистояти вторгненню з відстані більш ніж 8000 кілометрів. Крім того, застаріла зброя НАТО, як-от бойові вертольоти, танки та артилерія, більшість з яких було вироблено ще в 1980-90-і роки, різко контрастує з сучасним обладнанням теперішньої російської армії, наприклад — новим танком Т-14 «Армата», який уперше представили на Красній площі під час параду перемоги у травні 2015 року.

Начальник генштабу запевнив Путіна, що звичайні види озброєння розташовані Росією тільки для залякування. Не менш важлива і набагато «тонша» її гра — вдосконалення асиметричної тактики (її ще називають маскувальною або обманною), яка так ефективно спрацювала у Криму три роки тому. Адже йдеться про підрив територіальної цілісності країни зсередини, не перетинаючи тієї грані, за якою НАТО може почати діяти у відповідь.

Незважаючи на попередження з боку наразі дуже схвильованих країн Балтії, Альянс навіть не в змозі був визнати, що операції маскування вже активно застосовуються і щодо цих членів НАТО. Адже вони були наступними цілями і самі добре розуміли, що відбувається. Проте більшість американських та західноєвропейських політиків лише дратували ті сигнали з далеких кордонів Європи. Для них це були звичайні інциденти, які навіть не заслуговують на згадку в засобах масової інформації. Їх більше хвилював рейтинг серед виборців та подальше утримання влади у своїх руках.

Путін і його радники у Кремлі, певна річ, давно помітили цю хворобу Заходу, яка весь час прогресувала. Тож