Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

Якось вранці я гуляла з ним і Деде, яка, якщо правильно пригадую, мала тоді два рочки з гаком і була повністю поглинута своєю улюбленою лялькою на ймення Тес – ім’я вона придумала сама. У тих обставинах я майже не приділяла доньці уваги, мене захопила словесна гра, а іноді я геть забувала про неї. Маріо ніяким чином не зважав на присутність дівчинки, всю його увагу займала потреба тиснути на мене розмовами без жодного табу, а до Деде він звертався лише для того, щоб грайливо шепнути їй на вухо щось типу: «Скажи, будь ласка, своїй мамі, щоб вона була ласкава зі мною». Час збігав, він попрощався, а ми з Деде попрямували додому. Але не пройшли ми й кілька кроків, як дівчинка різко промовила: «Тес сказав мені, що розповість таткові секрет». Серце завмерло мені в грудях.

– Тес?

– Так.

– І що ж він розповість таткові?

– Тес знає що.

– Це щось хороше чи погане?

– Погане.

Я пригрозила їй: поясни Тесові, що, коли він розповість про це таткові, ти замкнеш його на ключ у темній комірці. Вона вибухнула плачем, і мені довелося нести її додому на руках, хоч зазвичай, щоб не справляти мені прикрощів, вона йшла сама, вдаючи, що не втомлена. Значить, Деде розуміла чи принаймні відчувала, що між мною і тим чоловіком є щось, чого б її батько не стерпів.

Я знов перестала зустрічатися з Маріо. Зрештою, хто він такий? Буржуй, любитель обсценної лексики. Але неспокій мій не вщухав, усередині мене наростало прагнення вийти за межі, я хотіла зірватися з віжок, як, схоже, зривається з віжок цілий світ. Я хотіла, хоча б один-єдиний раз, вирватися за межі свого подружнього життя або ж – чому б і ні – втекти на якийсь час від усього того, що є в моєму житті, чого я навчилася, що написала, що намагалась написати, від доньки, яку я привела на світ. Авжеж, подружнє життя – це в’язниця: Ліла мала мужність втекти з неї, ризикуючи життям. А чим ризикую я, що мені може зробити П’єтро, постійно відсутній і неуважний? Нічого. То, значить, що? Я зателефонувала Маріо. Залишила Деде з Клелією і пішла до нього в майстерню. Ми цілувалися, він смоктав мої пипки, запхав руку між ноги, як це робив Антоніо біля ставків багато років тому. Але коли він опустив штани і труси до колін, схопив мене за голову, намагаючись наблизити її до свого члена, я вирвалася, сказала, що не хочу, одяглася і втекла.

Додому я повернулася вкрай схвильована, переповнена почуттям вини. Я пристрасно, як ніколи досі, кохалася з П’єтро і сама наполягла, щоб він не одягав презерватива. «Нічого переживати, – сказала я собі, – у мене скоро місячні, нічого не станеться». Але сталося. За кілька тижнів я виявила, що знову вагітна.

70

Говорити з П’єтро про аборт я навіть не пробувала – він був дуже щасливий, що я народжу йому ще одну дитину, зрештою, аборту я сама боялася, від самого слова мені ставало погано. На аборт натякнула в телефонній розмові Аделе, але я відразу ж закрила цю тему загальними фразами типу: «Деде потрібне товариство, рости одній прикро, краще, щоб у неї був братик або сестричка».

– А як із книжкою?

– Я вже чимало написала, – збрехала я.

– Даси почитати?

– Звісно.

– Ми всі чекаємо.

– Знаю.

Мене охопив жах, і, майже не замислюючись, я зробила крок, який дуже здивував П’єтро, а може, і мене саму. Зателефонувала своїй матері, сказала, що знову чекаю дитину, і спитала, чи не хотіла б вона пожити трохи у Флоренції. Вона пробурмотіла, що не може, що мусить дбати про батька, братів і сестру. Я закричала: «Це означає, що через тебе я більше нічого не напишу!» «Кого це обходить? – відповіла вона. – Тобі не досить, що ти живеш як велика синьйора?» І поклала слухавку. Але через п’ять хвилин зателефонувала Еліза. «Домом займуся я, – сказала вона, – мама завтра вирушає».

П’єтро поїхав автомобілем на вокзал зустрічати мою матір, і це сповнило її гордощами, вона відчула прихильність до себе. Тільки-но вона переступила поріг, я перелічила їй низку правил: не переставляй нічого в моїй кімнаті і в кімнаті П’єтро; не розпещуй Деде; ніколи не втручайся у справи між мною і моїм чоловіком; пильнуй за Клелією, але не конфліктуй з нею; вважай мене кимось чужим, кого в жодному разі не можна турбувати; коли в мене гості, сиди на кухні або у своїй кімнаті. Я вже наперед змирилася з думкою, що вона не дотримуватиметься жодного з тих правил, але страх, що її проженуть, немов змінив її вдачу, за кілька днів вона перетворилася на віддану служницю, яка забезпечувала в домі все і впевнено та ефективно розв’язувала всі проблеми, ніколи не турбуючи мене чи П’єтро.

Іноді вона їздила в Неаполь, і за її відсутності я почувалася беззахисною перед всякими випадковостями, я боялася, що вона не повернеться. Але вона завжди верталася. Розповідала мені новини нашого району (Кармен вагітна, у Марізи народився хлопчик, Джильйола ось-ось приведе Мікеле Соларі другу дитину, про Лілу вона мовчала, щоб уникнути конфлікту), а тоді знов перетворювалася на щось на кшталт невидимого домовика, який забезпечував нас чистою і добре випрасуваною білизною, улюбленими стравами дитинства, завжди прибраним помешканням, ладом у домі, кожне порушення якого ліквідовувалося з маніакальною пунктуальністю. П’єтро вирішив скористатися нагодою, щоб позбутися Клелії, і мати його підтримала. Я розсердилася, але замість того, щоб накинутись на чоловіка, я влаштувала сцену їй, а вона без жодного протесту зачинилась у себе в кімнаті. П’єтро вичитав мене й постарався зробити все, щоб я помирилася з матір’ю, і це сталося швидко й без проблем. Він був від неї в захваті, говорив, що вона дуже розумна жінка, і часто після вечері довго сидів з нею на кухні і теревенив. Деде звала її бабусею і так прив’язалася до неї, що присутність Клелії стала її дратувати. «Ну от, – сказала я собі, – усе гаразд, тепер у тебе нема жодних виправдань». І примусила себе засісти за книжку.

Я переглянула свої нотатки. Остаточно переконалася, що йти треба іншим шляхом. Я хотіла відмежуватися від того, що Франко назвав примітивною любовною історією, і написати щось, що передавало б дух часу – розповісти про багатолюдні маніфестації, насильницькі смерті, поліційні репресії, загрозу державного перевороту. Але в мене нічого