Читати книгу - "Чотири шаблі"

Фортеця. Люди в кімнаті. Всі одягнені — мундири, медалі, картузи, рушниці — наче в дорогу. Старший сидить біля столу, замислився. Навкруги нього — мальовнича група мисливців. Сурмач сидить біля столу з гусиним пером у руці — поза Рєпінського писаря. Говорить дівчинка: «Пиши їм, щоб знайшли ключа від дверей, того, що я загубила». Оверко розчісує бороду: «Пиши: років ми не рахували — залишаємо й вам їх без ліку! Чекайте царя, а ми поїдемо жити». Куховар додає: «Коли люди молодіють, у них сверблять ноги». Сміються всі. Інший мисливець: «Щастя, як трясця, — кого схоче, того й нападе». Інший: «Від лихого — поли вріж та тікай». Сміх. Сурмач пише, натискуючи на перо. «А як підписати?» — запитує сурмач. Підводить голову старший: «Пиши, хлопче: вільні люди, що повертаються з того світу на молоду землю. Амінь». Сурмач дописав на сторінці внизу останні слова, обмокнув ще раз перо й замислився. Потім угорі над сторінкою з правого боку написав: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» З лівого боку рішуче надряпав: «Ревком».

Гармата посеред двору. її направлено просто у ворота. Старший прив'язує довжелезного ґнота й запалює його. Один по одному всі захисники фортеці залазять у льох, що в ньому покладено дрова, одгортають купу дров і лізуть по одному в чорну яму, котра там відкривається. Це таємний хід з фортеці. З-під коріння велетенського дерева потроху розсовуються листя, і потихеньку вилазять усі мисливці, сурмач і дівчинка. Сурмач затримується, повертається до ями і витягає звідти ведмежа — злякане й неповоротке. Дорога лісом — чудна й небезпечна. За стовбуром дерева може одразу обірватися земля, і доводиться дуже обережно йти. Солдати йдуть по-мисливському — розсуваючи кущі, прислухаючись, додивляючись, сходять на косогір. Внизу виблискує море. І недалеко од берега — силует парусника. Картина нагадує ту, коли сурмач набрів на цього ж парусника. Проте до парусника ще не близько, старший зупиняється: «Ти казав правду, хлопче, — ось той парусник». Сурмач замислено ламає галузку з куща, обриває з неї листочки. «Я думаю, що на парусникові є варта, бо без неї він утік би від острова й ніколи не повернувся», — каже сурмач. «Може, там велика сила?» — питає куховар. «Ви починаєте знову старіти», — насмішкувато зауважив сурмач. «Парусник буде наш!» — каже третій мисливець, і всі рушають йти в напрямку до моря.

Порожнє подвір'я фортеці. Гармата. Тліє ґніт на землі.

Офіцер біля дерева розкладає пасьянс. Біля нього сидить уже група помічників. «Обступити з усіх боків і не стріляти», — каже офіцер і кладе одну карту на землю. «Вилізти на стіни й відчинити мені двері зсередини», — продовжує офіцер і кладе другу карту. «Гарнізон фортеці повісити», — каже офіцер далі і кладе кілька карт. Пасьянс приходить до кінця. Офіцер раптом робиться цілком живою людиною і весело вже говорить до помічників: «Наполеонова домовина розіклалася! На штурм!»

Берег. На якорі за сто метрів стоїть парусник. Силует на нічному небі. Кущі. За кущами стоять усі мисливці й радяться. «Зі мною піде наймолодший», — каже сурмач. Кілька бородачів одразу вийшло наперед. Сурмач вибрав Оверка, відійшов із ним набік і став роздягатися. Швидко вони обоє стояли тільки в штанях, картузах і з ножами на поясах. «Борода буде заважати», — каже сурмач. Оверко хватається за ножа, ніби хоче просадити когось наскрізь. Подає ножа сурмачеві. Останній серйозно нахиляє Оверка до стовбура дерева. Притуляє до стовбура обличчя Оверка й обрізує ножем бороду йому. Обоє йдуть до води, обережно заходять і пливуть, не хлюпаючи водою і не висовуючи високо голів. Група за кущами підтягає на собі пояси, оглядає берданки, розташовується півколом, і старший виходить за кущі на берег, свистить у сюрчок. На палубі силуетом з'являється фігура вартового, він маше рукою. «Людей сюди!» — кричить із берега старший і чекає. На палубі ще троє. Почали перелазити до шлюпки. Море. Пливуть сурмач і Оверко. На їхніх очах від парусника одпливає шлюпка з п'ятьма людьми. Шлюпка простує до берега. Сурмач і Оверко пливуть. Вже близько парусник. Ще ближче. Ось якірний канат. Плавці хватаються за нього й відпочивають. Пливуть до плетеної драбинки, що звисає через борт: нею злазили до шлюпки солдати. Сурмач лізе обережно нагору. Він стикається носом до носу з хазяїном парусника, що підійшов саме до борту. Хазяїн ледве не впав на палубу. Сурмач, побачивши це, перекинув ногу через борт, сів. «Добрий вечір, — сказав сурмач. — Може, у вас ще знайдеться робота, хазяїне? — Сурмач перехилився через борт і витяг угору за чуба Оверка: — І для мого товариша?» Хазяїн хоче тікати. Сурмач притримує його за руку й садовить на палубу, а Оверко стає поруч у войовничій позі. Сурмач іде палубою до керма. Там стоїть матрос Іван. «Правуєш, браток?» — питає сурмач. Іван хоче плигати за борт, він боїться мерців — найбільше шибеників і утоплеників, котрі оживають і приходять уночі. Сурмач здавався йому привидом. «Правуєш?» — перепитує сурмач і сміється до Йвана. Матрос, дослухавшися до сміху, одповідає: «На якорі стоїмо, браток!» Сурмач починає танок на палубі. Це такі ж рухи, як тоді, коли море викинуло його на берег. Позасвідома радість тіла, що вірить у свою цілість. Матрос Іван свистить.

Берег. Кущі. Потолочена трава. На ній перекочуються пов'язані люди. їх п'ятеро. Сліди боротьби. Непорушна одна фігура. До рота напхано трави. В руці шмат волосся із бороди котрогось з мисливців. Шлюпка пливе до парусника. Вона майже потопає — стільки на ній народу. Всі мисливці тут, на березі нікого не залишилося. Троє не вмістилися на шлюпці — вони пливуть поруч, тримаючися руками за борти. Пливе купа людей. Парусник починає ставити паруси.

Подвір'я фортеці. Тліє ґніт гармати.

Галявина перед фортецею. Ворота фортеці. Стоїть кілька офіцерів. Попереду старший офіцер опирається на шаблю. Недбала поза переможця, що чекає ключів від фортеці. Статична група. В цей час зі всіх боків фортецю оточують солдати. Підкрадаються, прихиляючи голови, раптом біжать і стають під стінами. Напруженість трохи смішна, бо відомо, що за стінами порожньо. З одного боку під стіною росте дерево. Солдат один дряпається на нього, обережно лізе нагору і перелазить на стіну. Прислухається. Другий солдат лізе і перелазить на стіну. З іншого боку на стіні