Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

4) задає параметри державно-правового життя, спираючись на досягнення національної і світової юридичних думки і науки;

5) покликана виконувати функцію наукових і політичних підстав нормативно-правового регулювання відносин у тих сферах, в яких вона створена (освітня, військова та ін.);

6) набуває нормативного закріплення, обов’язковості у вигляді послань, звернень, основних напрямів державного і суспільного життя, тобто формалізується, чим відрізняється від правової теорії;

7) ґрунтується на підтримці держави, її вищих посадових осіб. Правові доктрини сприяли розробленню римського права: Дігести Кодексу Юстініана містять науково оформлені концептуальні ідеї видатних юристів (Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпіана та ін.), яким надано загальнообов’язкове значення як джерелам права. На них спиралися судді при вирішенні справ. Правова доктрина слугувала безпосереднім джерелом права у правових системах аннгло-американського типу. До доктринальних джерел англійської конституції, на які робляться посилання у судах англійського загального права, слід зарахувати: «Трактат про закони Англії» Г. Бректона (1250 р.), «Коментарі до законів Англії» У. Блекстона (1765 р.), книгу «Англійська конституція» Беджгота (1865 р.).

В ісламських країнах правові доктрини визначили напрями розвитку мусульманського права. Тому мусульманське право сприймається як досконала політико-правова доктрина. У наші дні ісламсько-правова доктрина лише в деяких країнах залишається джерелом права (Саудівська Аравія, Оман, окремі князівства Перської затоки), а у більшості країн (Єгипет, Сирія, Йорданія, Судан, Ліван) вона відіграє роль формального джерела права тільки в окремих випадках.

Вплив правової доктрини у багатьох країнах є безсумнівним, однак вона має субсидіарний характер стосовно провідної форми права - закону (чи судового прецеденту). Як і в інших державах, в Україні правова доктрина офіційно не визнається джерелом (формою) права, але наукові праці юристів використовуються для формування моделі правового регулювання.

Певну допомогу в нормопроектній і правозастосовній діяльності в Україні та в багатьох інших країнах світу мають коментарі до юридичних текстів. Вони є тим допоміжним науково-практичним матеріалом, яким послуговуються законодавці при формуванні моделі правового регулювання, вдосконаленні нормативно-правових актів та судді у процесі вирішення юридичних справ, особливо тоді, коли необхідно перебороти прогалини і колізії в праві. Підготовлені вченими-юристами постатейні коментарі до текстів кодексів та інших законодавчих актів не мають загальнообов’язкового характеру, але слугують кваліфікованими рекомендаціями, побажаннями щодо того, як сприймати ту чи іншу норму права.

Учені можуть і повинні більш ґрунтовно впливати на розробку концепцій законодавчих актів, здійснювати науковий супровід їх прийняття, формувати правову доктрину. Через правову доктрину ідеї теорії вчених-юристів втілюються у правових приписах законодавчих актів і стають обов’язковими для виконання всіма суб’єктами права.

Праворозуміння (розуміння права) - це судження про сутність і призначення права, що склалося в людській свідомості і відображене в його понятті. Праворозуміння може бути професійним і непрофесійним, науковим і позанауковим. Ми ведемо мову про професійне, наукове праворозуміння, яке є усвідомленим ставленням до поняття, позначеного терміном «право», обґрунтованим у певній концепції, що письмово викладена й оприлюднена шляхом публікування.

Концепція (тип) праворозуміння - письмова форма конкретного вираження системи правових ідей, сконцентрованих навколо провідної ідеї і/або принципу, що становлять певний спосіб бачення («кут зору») сутності і призначення права та певний напрям у цій галузі пізнання.

Концепції праворозуміння можна назвати типами праворозуміння. Вони ґрунтуються на різноманітті загальних підходів і методів, що свідчить про існування методологічного плюралізму.

Плюралізм концепцій (типів) праворозуміння пояснюється рядом факторів:

- пізнавальними чинниками: а) зосередження уваги на одному з проявів багатогранності права, який обирається як провідний і концептуально оформлюється перебільшення його значення; б) застосування нових методів пізнання, що дають можливість відкрити нові грані права і викласти в оновленій концепції; в) звернення до пізнання не проявів права як явища, а різних явищ, що перебувають у сфері його впливу;

- соціально-культурними: а) створення концепцій праворозуміння представниками його різних верств суспільства, кожна з яких трактує право відповідно до своїх соціальних потреб та інтересів; б) спричинення різної інтерпретації права багатоманітністю світоглядів, політичним та ідеологічним плюралізмом, схильністю до тієї чи іншої національно-культурної традиції, релігійними переконаннями тощо.

Серед сучасних наукових концепцій (типів) праворозуміння найпопулярнішими є такі.

1. Природно-правова (ідеологічна, аксіологічна). Вихідна форма буття права - суспільна свідомість, ідея, уявлення про право, важливою складовою частиною якого є природні права людини. Право і закон розмежовуються, першість віддається природному праву як вираженню справедливості (моралі). Закон, що створюється державою (позитивне право), розглядається як форма права, яка покликана відповідати природному праву, котрий є змістом закону. За цією концепцією, права людини мають пріоритет перед інтересами держави, людина народжується з набором природжених прав, які не повинні відчужуватися державою. Держава, утворюване нею позитивне право (закон) мають захищати природні права людини.

Однак право не можна розглядати як винятково природне явище, котре існує незалежно від суспільства, бо право «народжується» в суспільстві і «живе» в ньому: наскільки недосконале суспільство, настільки й недосконале право.

Проте природно-правова концепція, що виникла в XVII-XVIII ст. і розвинулася у XX ст., завдяки наголосу на правах людини як природжених правах стала підґрунтям для розвитку принципу верховенства права, формулювання міжнародних стандартів прав людини.

2. Нормативістська (позитивістська). Вихідна форма буття права - норма права. Право тлумачиться як владне творіння держави, як система норм, викладених у законах та інших нормативних актах, що виражають державну волю («позитивне право») і відірвані від реальних суспільних відносин. Закон і право ототожнюються; вважається, що владна примусовість є визначальною ознакою такого права; зв’язок між правом і мораллю заперечується. Утверджується, що держава творить справедливі норми права (навіть якщо в них закріплене свавілля), тому оцінювання їх (справедливі чи несправедливі) виключається. Права людини розглядаються як дарування держави, тобто людина ставиться у пряму залежність від держави