Читати книгу - "Вітри сподівань"

переправитись та вдарити по литовському війську з тилу. Радзивілл розгадав цей план і, залишивши стримувати Кричевського найманою німецькою піхотою до семи тисяч стрільців, рештою свого війська вдарив по козаках Подобайла, які частково встигли переправитися. Не маючи бойових порядків, козаки Подобайла кинулись переправлятися у зворотному напрямку, але їх перестріляла у водах Дніпра литовська піхота.

Очікувана допомога Кричевському не надійшла, і Ян Радзивілл, зайшовши в тил Кричевському, перетнувши болотисту місцевість, довершив розгром українського війська полковника Кричевського. Полковник, потрапивши до рук ворога, міг би зберегти своє життя, бо викликав повагу у Радзивілла як безстрашний полководець. Та він, поранений, відчуваючи свою провину за поразку і повну загибель свого війська, убив себе, б’ючись головою об дерево.

Сіверський полк під орудою полковника Мартина Небаби, перебуваючи на правому березі Дніпра, розпочав свій наступ на полки Радзивілла з півночі, маючи у своєму арсеналі належне забезпечення артилерією. Та, не надавши значення проведенню глибокої розвідки, раптово був атакований і вщент розгромлений. Литовці захопили багатьох у полон і поповнили свій арсенал гарматами, а полковник Небаба дивом урятувався втечею з місця поразки.

На початку серпня на півночі України військові дії було завершено поразкою українського війська, але Ян Радзивілл далі не повів своє військо через знекровлення його наполовину, а згодом надійшов лист від польського короля Яна Казимира з наказом завершити бойові дії внаслідок укладення мирного Зборівського договору з Богданом Хмельницьким.

У двадцятих числах червня 1649 року Хмельницький рушив свою величезну армію від Білої Церкви через Ружин — Козятин — Хмільник у напрямку Старокостянтинова. Очоливши головні сили самостійно, Хмельницький вислав наперед авангард на чолі з полковником брацлавським Нечаєм, який повинен був вийти в тил польського війська, що розташувалось табором північно-західніше Острополя. Полковник Нечай вийшов у район Меджибожа і, вигнавши звідти поляків, далі не рушив, бо польське військо в паніці відступило через Човганський Камінь[53] до Збаража. Всі війська Речі Посполитої почали стягуватися до Збаража, і після умовлянь Яреми Вишневецького він узяв на себе командування польською армією. Був побудований величезних розмірів укріплений табір біля фортеці, а частина війська розмістилася в самому замку панів Збаразьких на сході міста понад річкою Гнезною. Оборонні укріплення виконувалися під керівництвом інженера Пршіємського з іноземцями, але не встигали цього зробити до підходу війська супротивника.

Бойові дії розпочалися наскоком татар десятого липня за новим стилем на стан Яреми Вишневецького, та князь особисто кинувся на татарську кінноту зі своїми драгунами й литовськими татарами і відбив напад на свій обоз. А одної з ночей, коли величезне військо, не бачене на теренах України, запалило вечірні вогнища і гул сотень тисяч голосів, немов від велетенського рою бджіл, наводив жах на захисників польського табору, Ярема влаштував бенкет у Збаразькому замку, освітивши його. Замок сяяв вогнями вікон і височів над річкою, освітлений сотнями вогнищ, а з нього до тих, що здійснювали облогу, долинали радісні голоси бенкетарів та весела танцювальна музика.

Почалася виснажлива облога польського війська, яке частіше за все билося на вільних теренах, вдало застосовуючи кінноту і маневри піхотою. Після натиску козаків і татар поляки занепали духом, почали дорікати князю Вишневецькому, Фірлею та Лянцкоронському про недоцільність захисту шанців перед замком, пропонували зачинитися в самій Збаразькій фортеці й чекати на допомогу від короля Яна Казимира.

Козацькі й татарські війська будь-що хотіли заволодіти табором і замком. Було виготовлено більше десятка гуляй-городин[54] і сімнадцятого липня під час наступу козаки вчинили жорсткий приступ обозу Вишневецького, але знову під проводом князя поляки відбили приступ і захопили ці велетенські вежі, спаливши їх. Стало сутужно захищати великий простір, і поляки збудували нові шанці всередині й знову відступили ближче до фортеці. Та щойно поляки займали нові шанці, козаки насипали свої, вищі за польські, і знову ні на мить не припиняли обстрілу ворожої оборони.

За наказом гетьмана почали рити підкопи під польські шанці, але поляки ставили воду на землю та, розкладаючи бубни, довідувалися, де риються підкопи, і знищували їх. Якийсь час велися сутички, та, побачивши марність цієї справи, козаки облишили рити підкопи.

У польському таборі запанував голод, захисників діймала відсутність води. Зброя і гармати від спекоти перегрівалися й тріскалися, а здохлих тварин та забитих вояків ніде було ховати, і в таборі панував сморід. Були спроби домовитися, ведучи переговори з гетьманом Хмельницьким та з Іслам-Гіреєм, але вони ні до чого не привели.

Облогою Збаража і невдачами при цьому татари виявляли невдоволення на високому рівні та серед простих вояків.

Вишневецький через своїх перемовників та вступивши особисто в перемови з візиром Шефер-кази-агою закликав ударити по козаках з обох боків, але з того нічого не вийшло. Повелитель Криму, розгнівавшись, дав Хмельницькому строку три доби, щоби заволодіти Збаражем. За декілька днів, зробивши нові гуляй-городини, драбини, гаки на ланцюгах, метальні машини, велетенські колоди для руйнування стін, козаки пішли на приступ. Знову князь Вишневецький особисто стояв у шанцях, і поляки не посміли втекти до замку. Ярема Вишневецький у той день власноруч убив не одного козака і підпалив захоплену гуляй-городину.

Через декілька днів надійшли чутки, що король Казимир наближається зі своїм військом і вже отаборився в містечку Топорові. Полякам вдалося вислати до нього посланця, який дивом, обійшовши козацькі та татарські залоги, дістався туди.

Королівське військо рухалося в бік Зборова дуже повільно через вкрай дощові дні та недовіру до зібраних відомостей про стан свого війська в облозі під Збаражем і недостатні повідомлення про місцеперебування козацько-татарських загонів.

Дізнаючись через своїх розвідників та русинів, які постачали продовольство в табір королівського