Читати книгу - "Нам воно святе! Пісні січових стрільців"

name=t121> Верховино
Вірш Миколи Устияновича і Кирила Трильовського. Музика народна Верховино, світку ти наш! Гей, як у тебе так мило! Як ігри відпливе тут час, Свобідно, шумно, весело. Пане брате, товаришу, ой пара, з нас пара! Як пристанемо до Січи буде панам вара! З верха на верх, а з бору в бір З легкою в серцю думкою, В чересі кріс, в руках топір, Буяє легінь тобою. Тече вода з під города попри нашу хату, Підем завтра, пане брате, на січове свято. Ей, що ми там Поділя край! Нам полонина – Поділє, А бори – степ, ялиця – май, А звіря голос – весілє! Ой, дівчино, дівчинонько, не запишнюй губи, Як вберу січову ленту, то мене полюбиш. Не вабить нас баришів лесть, Коби лиш порох та цівка, У Бога світ, у людий честь, Та овець турма, сопівка. Пане брате, осавуло, постав нас до звіту, Піде слава козацькая по цілому світу. Та коби пирс хребет із від І медвідь шибнув лісами, Завіяв юг, заграв Бескид, Черемош гукнув скалами. Ой ти, батьку отамане, піднеси булаву, Щоби стали козаченьки у одную лаву. То ми то час, то ми то піснь, Молодче, нуже в розтвори; Овечці сплав з кучерей пліснь І далі, далі на гори! Ой затруби, сурмаченьку, в сурму голосненько, Най зрадуєсь засмучене козацьке серденько. Літом цілим, би ніч би день, Хлопці гуляють там наші; Свобідна там вода, огень, Доволі ліса і паші.