Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

Ярина гірко зітхнула, розуміючи, що немає жодної надії отримати свободу і повернутися додому, тож треба влаштовувати своє життя у Кримському ханстві.

Кохання не короста – не вигоїш спроста.

Після завершення битви під Жванцем Аяз повернувся додому в кінці грудня. Він дуже квапився, бо за ці місяці знудьгувався за Яриною, змучився без неї, і йому не терпілося її побачити та обняти. Та ще й батько писав йому, що знайшов цілком порядного опікуна. І скоро вони укладуть ніках!

Матір і дружину він знайшов на жіночій половині дому.

– Хвала Аллаху, ти повернувся до нас неушкодженим, сину мій! – раділа Ільназ, обнімаючи сина.

– А де Ярина? Чому вона не з вами? – запитав Аяз.

– Твоя наложниця втекла одразу після твого від’їзду. Люди бачили, що вона втекла з якимись двома козаками, – збрехала Ільназ.

Аяз зблід. Нічого не сказавши, він побіг у кімнату Ярини, але там не залишилося жодної її речі – кімната була чисто прибрана. «Ось чому вона так легко погодилася піти за мене – вона перехитрила мене, написавши своїй рідні, щоб вони викрали її!» – думав Аяз, відчуваючи нестерпний біль – у нього не було підстав не вірити матері. Але потім його здолали сумніви. «Як могли два козаки пробратися до містечка? Як вони могли викрасти Ярину, коли мій дім більш ніж ретельно охороняється? Це занадто вже неймовірно навіть для козаків!» – подумав Аяз і допитав слуг та охорону. Але вони розповідали те саме, що й мати. При цьому мурза помітив, що люди страшенно бояться його. Тоді він вирішив схитрувати: вибравши з юрби слуг маленьку служницю, пригрозив, що закопає її в землю живцем, якщо вона не скаже правди. Бідолаха злякалася і, плачучи, розповіла, що султані наказала продати Ярину на ринку рабів, а слугам веліла мовчати під страхом смерті. Вислухавши її, Аяз вилетів із кімнати.

Ільназ сама сиділа в своїй опочивальні – вона зрозуміла, що син не повірив їй, бо почав допитувати челядь. І, знаючи, що в люті син втрачає людську подобу, наказала своїм слугам негайно поїхати з міста, бо він неодмінно почне їх жорстоко катувати. І не даремно! Аяз, дізнавшись, що слуги втекли, осатанів. Із божевільними від гніву очима він увірвався до матері.

– Ти – моя мати, і ти зрадила мене! Ти розтоптала моє життя! Ти хоч розумієш, що ти наробила? – кричав Аяз так, що мати аж очі заплющила.

– Я зробила те, що піде тобі на користь, Аязе, тому що ця невільниця погубила б тебе! – вигукнула Ільназ, розуміючи, що безглуздо відпиратися.

– Та хто ти така, щоб це вирішувати? – горлав Аяз. – Якщо ти думаєш, що прихистила мене в своїй утробі, то маєш право розпоряджатися моїм життям?

– Я – твоя мати, і хотіла тобі добра! – вигукнула жінка. – І я зробила те, що було для тебе, синку, кращим. Ця дівка не гідна тебе, тому що…

Від цих слів Аяза остаточно покинув розум – він схопив матір за горло і безжально його стиснув. Ільназ забилася в його руках, але він не відпустив її, байдуже спостерігаючи, як в очах матері відбилися здивування, образа і жах від того, що рідний син підняв на неї руку. Якби Аяз не був такий злий, то нізащо не зачепив би матір, але у хвилини шаленства він перетворювався на безжального звіра.

– Ти була єдиною людиною в усьому світі, про яку я міг сказати: «Вона ніколи мене не зрадить», але ти зрадила мене, – зло говорив Аяз, і тут його штовхнули в бік.

– Припини! Чуєш?! Ти зовсім уже не боїшся гніву Аллаха, що підняв руку на рідну матір! Та відпусти ж її, я тобі кажу! – пролунав дзвінкий і гнівний голос.

Ошалілий Аяз випустив шию Ільназ, яка звалилася на підлогу, жадібно хапаючи повітря, повернувся на цей голос і зустрівся поглядом із Гюльнур. Завжди лагідні очі жінки зараз палали гнівом так, що Аяз аж сторопів, не уявляючи, що його тиха дружина здатна так гніватися. Аяз зрозумів, що дружина зовсім не боїться його.

– Вийди звідси! – наказала йому Гюльнур і з тривогою схилилася над свекрухою.

Ошелешений Аяз не посмів заперечити. Вийшовши, він добрів до парадної кімнати. Слуги в жаху поховалися від нього, благаючи Аллаха уберегти їх від гніву мурзи. І лише одна служниця піднесла йому глечик із вином, але так тремтіла, що срібний глечик вибивав дріб об тацю – її підіслала Гюльнур, знаючи, що сп’янілий Аяз стає добрішим. Він залпом осушив повну чашу. Тоді служниця налила наступну.

У душі Аяза змішалися гнів, біль і образа: Ільназ часто намагалася вплинути на нього або втручалася в його справи, але ніколи не зраджувала. І цей її вчинок перевернув його світ.

Зрада матері мучила його сильніше, ніж розуміння того, що тепер Ярина навіки для нього втрачена – він ніколи не знайде дівчину, продану на ринку рабів. Це все одно, що шукати голку в копиці сіна. «Аллаху, ти вирішив, що я занадто щасливий, занадто гордий, і тому одночасно позбавив двох найдорожчих для мене жінок на цьому світі!» – думав Аяз. У цей момент увійшла Гюльнур. І, побачивши, що чоловік захмелів, присіла поруч із ним.

– Чому ти не завадила моїй матері, Гюльнур? Чому і ти мене зрадила? – запитав Аяз.

– Я не знала про це, – відповіла жінка.

– Брешеш! Тобі було дуже зручно, щоб Ярину прибрали з твого шляху! Ти і моя мати – ви обидві перетворили мій дім на гадюче кубло!

– Аязе, з тих пір, як я побачила тебе вперше, то покохала всім серцем. Але ти завжди нехтував мною! Я пробачала тобі, тому що кохала. І коли ти привів Ярину, я промовчала, а ти жодного разу не відчув переді мною сорому, ні разу не замислився про те, як сильно я страждаю. Але я хотіла бачити тебе щасливим, нехай навіть і не зі мною, тому мовчала. І в тебе ще вистачає совісті звинувачувати мене? – гнівно запитала Гюльнур, тому що слова чоловіка стали останньою краплею в чаші її терпіння.

– Чому ти не завадила моїй матері? – уперто запитав Аяз.

– Ще раз кажу тобі – я не знала про це! А навіть якби і знала, то ніколи б не змогла вплинути на твою матір. Що я проти неї?

– Та ти хоч розумієш, що мене зрадила рідна мати? Ти розумієш, що я