Читати книгу - "Безмірна залежність"

Дивно, але я його пробачила. Якесь розуміння прийшло мені в голову: це просто хлопець з Німеччини, і я для нього просто дівчина з України. Він хотів розвеселити мене, коли мені було самотньо, а це кохання я сама собі вигадала. Хіба він не має права на реальні побачення, реальний секс? Хіба я б відмовилася зараз від зустрічі з реальним чоловіком? Кого я обманюю? А якби ви жили в одному місті? Зізнайся собі, Поліно, невже тобі подобаються такі чоловіки, як він: несерйозні, незібрані, недисципліновані, непунктуальні, вульгарні, що матюкаються, не бувають щирими, брешуть? Адже весь цей час ти трималася за той образ Іллі, який сама собі вигадала, коли побачила в соцмережі його фото з племінником на руках. Він здавався таким зворушливим тоді, здавалось, він буде найкращим татом, найкращим чоловіком. І саме за цей образ ти вхопилася, як за соломинку. Так, іноді Ілля дійсно казав розумні і мудрі слова про сім'ю, стосунки, але в ці ж красиві промови він вплітав матюки, вульгарності, брутальності. Коли настав той момент, що ти почала з цим миритися, Поліно? Чому заради цих стосунків ти втратила себе? Не дивно, що Ілля перестав тебе поважати і влітку поводився з тобою так зневажливо.

Коли я усвідомила, що не прийняла Іллю насправді таким, яким він є, тоді і прийшло зцілення. Я зрозуміла, що не тільки Ілля, але і я була егоїстичною в цих стосунках. В черговий раз я переконалася, що ми дуже різні, але в глобальному, на жаль, схожі. І я дійшла більш глибинного висновку: доки я не позбудуся свого егоїзму, не стану добрішою, не навчуся любити безкорисливо, я не зможу себе поважати. А лише почавши поважати себе, я перестану залежати від стосунків, стану самодостатньою, і ось тоді знайду щастя в любові.

Я розробила «План доброти» на два місяці: від дрібниць на кшталт «принести на роботу цукерки», до участі у волонтерських проектах. Я дуже надихнулася цією ідеєю, і почала діяти.

Мені стало легше практично одразу, немов я тільки зараз почала відкривати себе справжню, розуміти, хто я насправді. І кому варто було за це дякувати? Іллі.

Я дописала свого листа. Залишалося дочекатися Нового року, щоб відправити його. Просто так, аби зігріти його серце. Можливо, Ілля спеціально завдавав мені болю, хоча моя душа відмовлялася в це вірити, але моє завдання полягало в тому, щоб подарувати йому якомога більше тепла, якого бракувало в його житті.

«Цей запис по-справжньому потаємний. Я все ж вирішила надіслати Іллі листа на Новий Рік. Він вже у мене на сім сторінок, за два місяці стане ще більшим. Не знаю, чому, але я маю потребу у цьому листі, і вірю в невинуватість Іллі. Боюся тільки, що до того моменту все стане вже неактуальним або Ілля вже буде не один. З іншого боку, значить, не судилося. Мені здається, що тепер я все зможу пережити. До того ж, якщо він когось полюбить щиро, то все дійсно було недарма, і я в ньому не помилилася.

Коли Ілля повернувся, я була до цього готовою. Була п'ятниця, я була на роботі, мій телефон завібрував.

«Дякую, мила, — написав Ілля, — ось вже не очікував, що ти не поздоровиш мене з днем народження».

І знову серце зрадливо стислося. Цього разу я не могла мовчати, не хотілося злити Іллю, до того ж, ми не сварилися.

«Як я могла забути? Пробач мені, милий, запрацювалася! З днем народження! Щастя, любові, здоров'я, здійснення всіх бажань!» — написала я.

«Дякую, люба. Тільки ти могла написати таке оригінальне привітання», — відповів він.

А я відправила йому смайлик. Мені потрібно було контролювати себе, тому я лише поверхнево читала його повідомлення, намагаючись вловити лише суть. Але я знала: всі вихідні я буду знову чекати на нього. На щастя, Ілля написав мені наступного дня. Але на щастя чи на біду? Адже я тільки зцілилася, і ось знову його красиві слова про те, що він сумував.

«Так це ж ти зник», — відповіла я.

«Ось тільки не треба брехати. Ти нічого не відписала на моє останнє повідомлення!»

«Так ти ні про що не питав. До того ж, це ти тоді зник на два дні, як в старі часи».

«Але я ж повернувся, а ти так і не відповіла».

«Гаразд, проїхали, що вже зараз про це говорити», — відповіла я. Був уже вечір, я готувалася до сну. Наше листування тривало півдня, тому що тепер я відповідала йому з великими інтервалами, як робив завжди він зі мною. Ось тільки сам він тепер відповідав досить швидко. Напевно, скучив за три тижні. Потім він зателефонував. По відео.

— Привіт, сорокарічний! — прокричала я, і ми розсміялися. Між тим, ми не бачили одне одного з кінця серпня.

— Ти схудла, — сказав Ілля.

— А ти постарів.

Дідько, з ним знову було чудово, немов не було ніякої перерви в спілкуванні. Все здавалося так просто, коли Ілля був поруч, чому ж так погано ставало потім? Завжди здавалося, що так, ось тепер все буде інакше, але потім весь біль повторювався. Саме тому я повинна була себе контролювати. Ілля не любить тебе, ти лише віртуальна подруга, він не приїде, це лише гра…

— Як там Олена? — запитала я.

— Я з нею не спілкуюся.

— Як же так? Після всіх тих поцілунків?

Ілля різко крутнув головою, даючи зрозуміти, що йому неприємно про неї розмовляти, і я чомусь повірила йому.

— Я багато