read-books.club » Сучасна проза » Празький цвинтар [без ілюстрацій] 📚 - Українською

Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Празький цвинтар [без ілюстрацій]" автора Умберто Еко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 122
Перейти на сторінку:
Щоб усе знову стало на свої місця, треба, щоб кривава ванна заповнилася до щирцю.

Одначе, поки я вислуховував найсвіжіші повідомлення, до пивниці зайшли жінки, яких постійні клієнти вітали радісними вигуками. Це були les femmes, котрі поверталися до своїх brasserie! Урядовці привезли з собою з Версаля проституток, яких повиганяла Комуна, й знову випустили їх вештатися вулицями, ніби показуючи, що все знову повернулося на круги своя.

Мені більше не ставало сил лишатися поміж цього наброду. Вони знищували єдину добру річ, яку зробила Комуна.

За наступні кілька днів, по останніх сутичках з холодною зброєю один на один на цвинтарі Пер-Лашез, добігли кінця дні Комуни. Переповідали, що ста сорока сімох чоловік, котрі вижили, зловили й стратили на місці.

Так вони навчилися не пхати носа у справи, які їх не стосуються.

18. Протоколи

Зі щоденника за 10 та 11 квітня 1897 року

По закінченні війни Симоніні знову став до своєї звичної роботи. На щастя, незважаючи на значну кількість загиблих, проблеми спадку досі залишалися актуальними, численні молоді парубки, які загинули на фронті чи на барикадах, завчасно не склали заповітів, тож Симоніні був переобтяжений роботою й завалений шаленими грошима. Який же солодкий мир, коли йому передувало жертовне омивання!

Далі у щоденнику Симоніні нічого не розповідав про своє нотаріальне щодення, згадавши лишень, що протягом цих років не забував старі контакти, намагаючись збути свій рапорт про зустріч на празькому цвинтарі. Він не знав напевне, що робив Ґодше увесь цей час, але Симоніні мусив його випередити. Ще й тому, що, дивовижно, але за часів Комуни євреї, здавалося, десь зникли. Чи ці вроджені змовники таємно смикали за нитки Комуни, чи, навпаки, ховались у Версалі, нагромаджуючи капітали, аби підготувати події повоєння? Одначе вони стояли за масонами, й паризькі масони виступили на боці комунарів, які розстріляли архієпископа, отже євреї мали якось бути до цього причетними. Убивали дітей, а що там уже казати про архієпископів.

Якось одного дня 1876 року, блукаючи у таких спогадах, Симоніні почув, як унизу дзвонять у двері, а коли зійшов відчинити, побачив на порозі літнього чоловіка у сутані. Спершу він подумав, що то явився черговий абат-сатаніст, аби продати освячені облатки, та придивившись пильніше під копицю хоч уже й посивілого, але добре закучерявленого волосся, Симоніні впізнав абата Берґамаскі, якого не бачив безмаль три десятки років.

А от єзуїту, надто через бороду (яка наразі знову стала чорною, трошки присипаною сивиною, як і личить сорокалітньому чоловікові) було дещо складніше впізнати у чоловікові, що стояв перед ним, Симоніні, якого він востаннє бачив ще юнаком. Аж ось очі абата заблищали, й він промовив:

— Звісно, це ж ти, Симоніні, це дійсно ти, хлопчику мій! Чому ж тримаєш мене на порозі?

Чоловік посміхався, але хай ми й не посміємо назвати цю усмішку тигрячим оскалом, одначе котячим — безсумнівно. Впустивши чоловіка, Симоніні провів його до кабінету, а потім спитав:

— Як ви мене знайшли?

— Ох, Симоніні, хлопчику мій, — відповів отець Берґамаскі, — хіба ж ти не знаєш, що ми, єзуїти, знаємося на цьому краще за нечистого. Хоч нас п'ємонтці й витурили з Турина, але ми досі зберігали свої гарні знайомства у колах, на які, як я дізнався, ти, по-перше, працював, підробляючи заповіти, а по-друге, так уже трапилось, підсунув п'ємонтським спецслужбам доповідь, у якій згадував і моє ім'я, називаючи мене радником Наполеона III й людиною, що змовлялася на празькому кладовищі проти Франції та Сардинського королівства. Чудово вигадав, годі й казати, хоч згодом я второпав, що ти набрався цього у того антиклерикала Сю. Я розшукував тебе, але мені сказали, що ти був на Сицилії у лавах ґарібальдійців, а потім виїхав з Італії. Генерал Неґрі ді Сенфрон має чудові стосунки з орденом, тож він направив мене до Парижа, де мої брати мали знайомих в імператорських спецслужбах. Так я довідався, що ти зв'язувався з росіянами й що твоя доповідь про нашу зустріч на празькому цвинтарі перетворилася на документ, у якому йшлося про євреїв. Я дізнався, що ви шпигували за таким собі Жолі, тому розжився копією його книжки, яка лежала в конторі якогось Лакруа, що героїчно поліг у сутичці з підривниками-карбонаріями; тоді я зауважив, що Жолі також списав у Сю, а ти недолуго здряпав у Жолі. Врешті, мої німецькі брати повідомили, що такий собі Ґодше описав зустріч на празькому цвинтарі, під час якої євреї говорили приблизно те ж саме, що ти написав у документі, котрий продав росіянам. Ось тільки я знав напевне, що першоджерело, в якому згадувались ми, єзуїти, було твого авторства й складене воно було за багато років до книжки Ґодше.

— Слава Богу, хоч хтось віддав мені належне!

— Дозволь мені розповісти до кінця. У подальшому, під час війни, облог, Комуни, Париж став шкідливим для людини у рясі, як-от я. Я вирішив відновити свої пошуки кілька років тому, коли подібна до твоєї розповідь про євреїв на празькому кладовищі з'явилася у санкт-петербурзькому виданні. У ній ішлося, що це уривок з роману, в основі якого — реальні факти, а отже, уривок було взято з книги Ґодше. А тоді, вже цього року, приблизно таку ж саму історію надрукували у брошурці в Москві. Коротше кажучи, чи то там, нагорі, чи то там, унизу, затівають справу державної ваги проти євреїв, які перетворюються на загрозу. Однак вони й для нас стали загрозою, адже за допомогою цього Єврейського альянсу вони ховаються за спинами масонів. Тому Його Святість вирішив розгорнути широку кампанію проти всіх цих ворогів церкви. І осьдечки з'являєшся ти, Симоніні, який має заслужити моє прощення за жарт, що утнув проти мене разом з п'ємонтцями. Так знеславивши орден, ти йому тепер дещо завинив.

От трясця, ці єзуїти кмітливіші за Ебутерна, Лаґранжа та Сенфрона, знають усе й про кожного, їм зовсім не потрібні таємні спецслужби, бо вони самі собі таємні спецслужби, вони мають своїх братів у кожному куточку світу й чують усе, що кажуть кожною мовою, яка з'явилася на світ після падіння Вавилонської вежі.

Після подій, пов'язаних з Комуною, геть усі у Франції, навіть антиклерикали, пройнялися релігією. Йшла навіть мова про те, щоб звести на Монмартрі храм на знак загальної спокути за ті трагічні дні безбожництва. Отже, коли всі захопилися реставрацією, тоді треба стати гарним реставратором.

— Гаразд, падре, кажіть, що від мене потрібно.

— Підемо далі за твоїм сюжетом. По-перше, цей Ґодше продає таємну зустріч рабинів своїми силами, тому

1 ... 68 69 70 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празький цвинтар [без ілюстрацій]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"