Читати книгу - "Грот афаліни"

— Усе. Загітував, веди! Про такий гурток, таку організацію я давно мріяв. А можна буде ще декого привести? Там, у Ромеша, чимало добрих хлопців.

— Ні-ні, навіть натяку не роби. Приглядайся добре, вивчай, а потім буде видно. Коли хтось зацікавиться, чого зачастив у «Кракен», думаю, знайдеш, що сказати.

— Знайду, не турбуйся. Не підведу.

— Турбуватися треба. Але якби я тебе не знав, то ти від мене і слова про «Кракен» не почув би. А я навіть порекомендував тебе!

— Дякую… — обняв за плечі Амару. — Раз на те пішло, то і я тобі одну таємницю розкажу. І ти повинен порадити, що робити, ти ж людина розумна.

І Радж розказав, як Судзір вчить дельфінів управлятися з черпаками, копати грунт, переносити. Про Піта Уілсона, який зачастив у дельфінарій до Судзіра. При згадці імені Піта Амара пожвавився, намірився щось сказати. Але на запитання Раджа — «Ти що? Ти знаєш його?», тільки сказав квапливо: «Нічого, нічого… Доказуй до кінця, я потім». Радж докладно переказав підслухану з душової розмову Піта з Судзіром.

— От і допоможи розібратися, що тут і до чого. Де на Гірському може бути місце, куди хочуть завезти дельфінів? Це раз. По-друге, невже й справді ота наукова експедиція фальшива, а під її маркою ховаються справжнісінькі авантюристи? Третє, невже й справді вони щось там знайшли і хочуть за допомогою дельфінів видобути?

Вони дійшли вже до «Кракена». Всі вікна найтклубу світилися, різнобарвно переливалися рекламні надписи, кидали перисті плями на людей, що поспішали в нічний клуб, на дерева й кущі. Обличчя Раджа й Амари то спалахували рум'янцем, то синіли й зеленіли.

— Давай пройдемо ще разок навколо «Кракена», устигнемо, — Амара взяв Раджа під руку, як панночку. — Так от, друже, знаю я твого Піта. Бачили з Янгом. Тоді ще, як на Гірському шукали вільні землі. Там є озеро в горах, у колишньому кратері вулкана. Так отой містер Піт з напарником перерили всі струмки й річечки, які в озеро впадали. Все породу промивали, розглядали осадок. Я добре почув, ми тоді в засідці з Янгом сиділи, про золото в них була розмова. Якби я так знав англійську мову, як ти, то, може, й більше щось розібрав. Якби нічого не знайшли, то отак би не крутилися. Вони і з трубками, масками плавали по озеру, з озера проби брали. А на березі моря в них табір розкинутий, дошками щільно обгороджений. Думаю, що той самий, якого і Судзірові агенти винюхали, — OSE. Я пам'ятаю, були там такі літери на вивісці. Воші й море там пригородили до табору, буйки поставили метрів за двісті від берега — заборонену зону створили. Думаю, що вони і в морі лазять по дну, колупаються… І знаєш що? В озеро багато струмків і річечок впадає, а з нього — жодної. А рівень води не підвищується… Отже, десь вона витікає в море, тільки під землею. Може, вони хочуть дельфінів у озері використати? Але ж туди й без нічого важко добратися, а не тільки з дельфінами.

— Озеро відпадає. Афаліни — тільки морські тварини, вони не зможуть жити в прісній воді. Я гадаю, що їх хочуть все-таки в морі використати. Ти не помітив, між буйками не натягнута сітка?

— Здається, ні. Хіба, може, під водою.

— Щоб утримати дельфінів, потрібна добра сітка до самого дна, та ще й над поверхнею щоб стирчала. Вони легко можуть її перескочити. Піт із Судзіром балакали про цілковиту темряву. У темряві дельфіни працюватимуть. Отже, на великій глибині, вздовж берега. А сітку… сітку можуть ще натягнути.

— Твоя правда, товаришу Сінх.

— Ех, товаришу Безсмертний!.. Якби заглянути туди… Підкрастися під водою таємно і…

— Думаю, що коли там пахне золотом, то вони й охорону організували.

— Удвох?!

— Це ми тільки на озері двох бачили. За огорожею табору ще одного, моториста. А там же і вагончик на колесах, і намети. Скільки там усередині людей, ніхто не знає.

— Цікаво, чи в курсі усіх цих задумів містер Крафт?

І не знаю, що мені робити: говорити йому про підслухану розмову чи ні… Судзір з компанією можуть йому таку свиню підкласти.

— Ти разом з ним володієш акціями дельфінарію?

— Смієшся?

— А от Судзір, з усього видно, не в такому настрої! Цей готовий урвати де тільки може. І не переживає за Крафта.

— Так що ж робити, питаю?

— Почекаємо, подивимося, що з цього вийде.

— А про Пуола ти не чув нічого? Убили його… Ми з Янгом знайшли під водою. Дротом прив'язаний… Мабуть, з китайською тріадою був знюхався. Не догодив чимось, от і прибрали з дороги. Він же і за мною полював. Отой Пуол.

— Ну-у?

— Ось тобі й ну. Є що розказати!

— Ми запізнюємося… Побігли скоріше!

3

Це не було схоже ні на лекцію, ні на бесіду. Швидше на диспут про життя і його проблеми… Слухачі сиділи за зсунутими столами, на яких стояли прості закуски і легке питво. Всього було чоловік двадцять, і хлопці прилаштувалися скраю від входу. Біля горця сидів проповідник. Проповідником Радж його назвав для себе. Квадратний, голова кругла, мов куля, поголена до блиску, навіть світло двох бра зі стіни відбивалося від тім'я. Якби на нього накинути шафранову тогу — точнісінько як буддійський монах. На стіні, окрім бра, нічого не висіло, за спиною проповідника височіла дощана перегородка. Ліворуч від Раджа була скляна стіна, крізь яку було видно, як на арені шість напівголих, у рожевих трико дівок, взявшись попідруки, дружно підкидають ногами під джазову мелодію. Їх метушливо освітлюють кольорові прожектори, встановлені аж на верху величезного амфітеатру, майже велотреку. Там, де мали бути навколо арени лавки, уступами зроблено широкі яруси зі столиками, щоб добре проглядалося все, що діється на арені. До гуляк і випивох за столиками підкочували на ковзанах-роликах офіціанточки, блискавично міняли страви і пляшки, так само стрімко від'їжджали. Летіли, мабуть, з жиканням і гулом, але цього не було чути. Радж навіть помітив, як летіли з-під роликів на поворотах іскри. Десь сидів оркестр, вивергав мелодію за мелодією, але музика в кабіну долітала слабо, і все, що говорив проповідник, який обмінювався зауваженнями зі слухачами, було виразно чути. Увага Раджа розпорошувалася, приголомшений усім побаченим, він не міг зосередитися на тому, що говорилося, стиха крутив головою: хотілося стежити і за ареною. А слухачі ніхто жодного разу не