Читати книгу - "Війна з Росією"

«Кент» — протичовновий фрегат типу 23 не виправдав надій. Він цілий день без проблем кружляв біля Північного Форланда, та коли отримав наказ взяти участь у навчаннях із протидії підводним човнам на великій швидкості — зламався і був змушений, «кульгаючи», повертатись назад у Портсмут для заміни генератора та зламаного карданного вала. Тож тактична група наразі залишилася лише з одним протичовновим судном — кораблем Її Величності «Ланкастер».

«І справді, що посієш — те й пожнеш», — сказав подумки Буш. Коли вже фінансисти міністерства оборони Великої Британії нарешті зрозуміють, що використання зношеної техніки не приносить ані тактичної, ані економічної користі. Ця ситуація нагадала Бушу гіркі слова адмірала Бітті, сказані біля Ютландії у 1916 році: «Здається, сьогодні з нашими кораблями коїться щось не те».

Так, звісно, у них є ударний підводний човен флоту Її Величності «Кмітливий», та він десь тихо нишпорить, за двісті морських миль на схід від узбережжя Калінінграда, пильнуючи кораблі, що прямують із Балтійська — головної бази військово-морського флоту Росії. Відтак уся тактична група залишалася лише з одним протичовновим кораблем. Дуже ризикована ситуація. Це як поставити всі наявні гроші на одну клітинку в рулетці. Та Буш не дуже полюбляв азартні ігри. Єдине, що його втішало, — можливо, політики його країни все ж порадилися з адміралами, а отже, знають, що роблять.

«Королева Єлизавета» тепер перебувала біля західної протоки. Досить близько до Балтійського моря, щоб змусити супротивника задуматись, та все ж не настільки, щоб це мало вигляд відвертого прояву агресії. І, що найважливіше, Буш мусив визнати, що після захоплення країн Балтії Росія заспокоїлась. Наче удав, що проковтнув кабана, а тепер намагається перетравити його. А це буде непросто, адже тварина жива і дуже розлючена. Розвідка доповідала, що росіяни постійно посилюють свою присутність у країнах Балтії, а це свідчить про їхню невпевненість у завтрашньому дні, особливо коли йдеться про контроль над розгніваними прибалтами. Місцеві жителі підозрювали можливість нападу й підготували в лісах надійні укриття з новітнім озброєнням. І, як показала практика, в арсеналі прибалтів не тільки гарна підготовка та неабиякі здібності до навчання, а й густі ліси їхньої Батьківщини, де є чимало місця, щоб причаїтись.

Росіяни почали розуміти: у випусках новин можна говорити що завгодно, якщо обрано шлях телевізійної пропаганди, але саму ситуацію не завжди можна контролювати. Тому в новинах подекуди почали проскакувати репортажі про ефективну боротьбу повстанців, внаслідок бойових дій яких з’являлися поранені чи вбиті росіяни. Більше того, з новин можна було дізнатися про російські гелікоптери, що намагаються, літаючи на малій висоті, розвідати в лісах позиції повстанців і стають легкою жертвою ракет ПЗРК класу земля-повітря. Навіть у самій Росії ЗМІ, окрім, звісно, видань, повністю підконтрольних владі, почали проводити паралелі з кривавими жахіттями війни в Чечні.

Публічне приниження президента було росіянам немов сіль на рану. Він прибув до Латвії зі знімальною групою, щоб зафіксувати перемогу, показати тіла загиблих ворогів і, поза сумнівом, продемонструвати, що чекає на всіх тих, хто чинитиме опір. Та у підсумку президент став героєм репортажу про цілковиту поразку: він кричав і розносив своїх охоронців, поки з неба за його спиною падали два палаючих гелікоптери.

Буш подумки посміхнувся від згадки про це, хоча вираз його обличчя залишався суворим. Вчора він помітив, як двоє моряків сміються, дивлячись щось на iPad. Буш попросив показати йому, що ж там такого смішного. Йому продемонстрували відео, де якийсь жартівник наклав крики російського президента з англійським дубляжем, зняті у прямому ефірі, на уривок із фільму «Бункер», у якому Гітлер лається в цьому самому бункері. То була доволі радикальна зміна звичного образу президента — успішного воїна-завойовника та спортсмена. Відео вмить стало популярним, буквально «вірусним», і було перекладене багатьма мовами. Буш трохи посміявся разом із моряками, однак наказав їм швидко повернутися до своєї роботи.

Тепер навіть найвпливовіші тележурналісти почали пов’язувати публічне приниження російського президента з активізацією боротьби прибалтів за свободу та незалежність. Ті спочатку сміялись, але, зрештою, це їх добряче підбадьорило. Швидше за все, сам президент це відео не бачив. Він був відомий відсутністю почуття гумору, тож тепер захоче відповісти на виклик повстанців.

Та хоча Буш і тішився тим, що в росіян у країнах Балтії все йде не так гладко, як їм би того хотілося, старпома більше непокоїла «Королева Єлизавета», а точніше, відсутність у неї необхідного ескорту. Він доповів про це капітану в Портсмуті. Той Буша вислухав, однак наказав продовжити виконання завдання з тим, що є. Тож тепер Буш, як і будь-який інший моряк, мусив змиритись і замовкнути. Кілька кораблів — це все, що Королівський військово-морський флот зміг максимально швидко надати для підкріплення тактичної групи. Та думати про це тепер не було сенсу, адже жодним магічним чином додаткові кораблі в ескорті не з’являться, не кажучи вже про прикриття з повітря морськими патрульними літаками, хоча б у найближчі кілька днів.

Будучи бойовим офіцером, Буш знав, що британський літак «Німрод», прикриваючи ескадру з неба, може вмить передавати в командний центр будь-які дані про переміщення ворожої техніки. Однак такого літака, хай навіть і застарілого, та від того не менш ефективного, вони не мали. Натомість угорі кружляв німецький «Локхід Р-ЗС Оріон», який, до речі, пролетів над ескадрою близько півгодини тому. Але він був не здатний налагодити захищений зв’язок із «Королевою Єлизаветою».

І все ж підмога вже була в дорозі. Знадобилося кілька днів, щоб командування перейшло від Великої Британії безпосередньо до НАТО й корабельна тактична група США із п’яти фрегатів і винищувачів приєдналась до об’єднаних морських сил реагування Альянсу. Буш сподівався, що росіяни сконцентруються на внутрішніх проблемах окупації балтійських країн й не підуть на подальшу ескалацію конфлікту з НАТО. Менше за все він хотів зустрітись із підводним човном класу «Кіло» — російською дуже ефективною, тихою дизель-генераторною субмариною, спеціально «заточеною» під антикорабельну та анти-човнову атаку у відносно мілких водах, саме як у випадку з Балтикою.

На росіян очікував сюрприз. Тактичною групою командував капітан флагманського корабля «Королева Єлизавета». Він наказав морським піхотинцям потренуватись у висадці на берег у Грайфсвальдській затоці, тихій бухті між островом Ругген і північним берегом Німеччини. Це буде не тільки доволі корисне тренування для членів тактичної групи, які щойно розпочали відпрацювання бойових злагоджених дій у нових умовах. Воно дасть можливість засобам масової інформації зняти вражаючі репортажі про суворих на вигляд королівських морських піхотинців, які штурмують дикі піщані пляжі. Політики були переконані, що цей меседж змусить росіян