Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Сергія я без одягу не бачила, — дівчина втомлено зітхнула, хоча навіть трохи зарядилась грайливим настроєм від чоловіка. — Деякі моменти щастя спіткали тільки тебе.

— Так, — подібні моменти кримінальний авторитет не збирався обговорювати на очах сторонніх, тому посерйознішав та повернувся до справи. — Будинок, біля якого викрали Ярину, дійсно належить мені, — його важкий погляд, здавалося, пронизав зблідлу Катерину наскрізь. — Приблизно уявляєш, що трапилось? Здогадуєшся, які це може мати наслідки?

— Я… Я не знала, — глухо прошепотіла збентежена Катерина, яка очікувала будь-який варіант розвитку подій, крім того, який розгорнувся насправді. Вона мимоволі зім’яла краї документів та притиснула папери до грудей. Все йшло шкереберть.

— Кайдани зніміть, — суха вимога Костянтина налякала навіть Ярину, яка не звикла, що той дійсно може бути суворим. Так, він на неї кілька разів кричав. Але вона може й голосніше горлала б, якби малознайома людина спочатку затопила її домівку, потім — спалила, а зрештою — взагалі підірвала. В інші ж моменти він наче досить приязно спілкувався.

Наталя невпевнено глянула на Катерину. Варто їй було помітити швидкий кивок, як вона підійшла до Ярини та відкрила замок. Та одразу скинула кайдани, потерла занімілі руки та зробила мимовільний крок назустріч Костянтинові, чим скоротила дистанцію до непристойності.

— Я забираю Ярину. І попереджаю, — він чітко викарбовував кожне слово. — Останнім часом ти занадто багато на себе береш. Якщо подібне повториться, обіцяю серйозні наслідки.

Костянтин залишив перелякану Катерину у вітальні, а Ярину смикнув за лікоть та впевнено потягнув до дверей. На вулиці він відпустив її й дозволив самостійно слідувати за ним. Точніше, шкутильгати в одній кросівці.

— Дякую, — Ярина із захопленням глянула на Костянтина, коли той зупинився біля машини. Добу тому вона й не підозрювала, що зможе ставитися до нього краще, ніж вже є.

— Занадто не фантазуй, — прохолодно мовив чоловік й одразу вибудував невидиму стіну між собою та співрозмовницею. — Це не заради тебе. Питання іміджу. Якщо кожен другий буде вважати, що сміє щось безкарно вкрасти в мене, то ієрархія кримінального світу розвалиться. Та й Катерина останні місяці дещо… Втім, тебе це не стосується, — він сердився на себе через те, що занадто зрадів неушкодженості Ярини.

— Однаково я тобі дуже вдячна, — здавалось, вона пропустила частину реплік Костянтина повз вуха. Він врятував її — цього достатньо.

У чоловіка завібрував телефон, що отримав нове повідомлення: «Один з підлеглих Андрія — цікаво?».

— У мене ще багато справ, — кримінальний авторитет набрав відповідь й витягнув з кишені ключі від машини.

— Травмпункт?

— Що? — Костянтин здивовано насупив брови та відірвав погляд від екрана смартфона. Він припустив, що вона отримала травму й тепер пропонувала поїхати до лікарні.

— Твоя голова. Що трапилось? — Ярина кивнула на його чоло та пальцем вказала на власну скроню, щоб уточнити, яке поранення має на увазі.

— Тварина, — Костянтин наскільки міг помʼякшив думку про водія, що підрізав його, — на дорозі. У мене ще зустріч сьогодні, — він відчинив задні двері автомобіля, після чого прискіпливо зиркнув на Ярину. — Де тебе тримали? Брудна вся.

— А до Києва далеко? — вона здогадалась, що його турбує чистота салону, потерла змерзлі плечі й глянула на неосвітлену дорогу. Але за мить рішучість вирушити в самотній шлях й не турбувати чоловіка різко зменшилась й сягнула нуля. Дівчина потягнулась долонею до обличчя та посилено потерла чоло. Мляві дії жодним чином не покращили самопочуття. В очах Ярини потемніло. Вона похитнулась й стрімко почала втрачати рівновагу.