Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

та образлива. Так, пристрасть до їжі, яка взяла гору над розумінням добра й над іншими захопленнями, називається ненажерливістю, а той, хто нею опанований, одержує відповідну назву. Непоборна ж пристрасть до пияцтва, яка пориває опанованого нею, дасть йому відповідну назву. Взагалі за відповідними пристрастями закріпились відповідні назви; від тієї пристрасті, яка постійно панує, походить і назва.

Задля чого все це було сказано, мабуть, уже ясно, але все ж таки зрозумілішим стає висловлене, ніж замовчане. [C] Адже пристрасть до насолоди красою, яка всупереч розуму взяла гору над переконанням, що велить чинити чесно, яка сильно зміцніла від споріднених з нею потягів до тілесної краси й визначає всю поведінку людини, — оцей потяг дістав назву від своєї сили, тому й зветься любов’ю{227}.

Однак чи не здається тобі, Федре, як і мені, що в мене увійшла якась божественна сила?

Ф е д р. Справді, Сократе, всупереч звичаю тебе підхопив якийсь мовний потік.

С о к р а т. Отож слухай мене і мовчи. Дійсно, [D] це міс­це якесь божественне, тому не дивуйся, якщо я в ході своєї промови, можливо, часто потраплятиму у полон до німф{228}. Та й зараз моя мова схожа на дифі­рамб{229}.

Ф е д р. Правильно кажеш.

С о к р а т. А винуватцем цього є ти. Але слухай решту, бо в супротивному разі натхнення може покинути мене. Зрештою, це справа богів, а нам знову треба в нашому розмірковуванні повернутися до того хлопця. Нехай буде так, мій любий. Те, над чим ми повинні розмірковувати, вже вказано і визначено раніше. Маючи це на увазі, поговоримо про інше: [E] яку користь чи яку шкоду можуть принести закоханий і незакоханий тому, хто їм виявляє прихильність? Хто, керований пристрастю, став рабом насолод, неодмінно буде робити все, аби його улюбленець був йому наймилішим. Хворому миле все, що йому не противиться, а [239] що сильніше за нього або рівне — те йому ненависне. Отже, закоханий ніколи не потерпить, щоб улюбленець перевищував його в чомусь або дорівнював йому. Навпаки, він постарається зробити його слабшим і гіршим від себе. Невіглас є слабшим від ученого, боягуз — від відважного, маломовний — від красномовного, тупий — від дотепного. Якщо в улюбленця є стільки, а то й більше набутих або вроджених розумових вад, то деякі з них тішать закоханого, а інші він навіть намагається поглиблювати, [B] аби тільки не втратити короткочасної насолоди. Він повинен ревнувати й не допускати свого улюбленця до корисного спілкування з людьми, що дуже сприяло б його змужнінню. Через те він завдає великої шкоди улюбленцеві, але значно більшої — не даючи йому змоги стати розумнішим. Засобом до цього є божественна філософія, то ж від неї закоханий утримує свого улюбленця чимдалі, боячись, щоб той не почав ним нехтувати. Він здатний вигадувати все можливе, аби тільки його улюбленець залишався цілковитим невігласом і лише поглядав на свого залицяльника, [C] даючи тому велику насолоду, собі ж завдаючи великої шкоди. Отже, охоплений любов’ю ніяким чином неспроможний стати корисним супутником або опікуном розумового розвитку улюбленця.

З черги нам слід розглянути питання про стан і догляд за тілом того, ким повеліватиме чоловік, який відчуває непоборну потребу віддавати перевагу насолоді над добром. Ми побачимо, що він підшуковує хлопця не міцної будови тіла, а розніженого, який виріс не під промінням сонця, а в густій тіні, необізнаного з чоловічою працею і сухим потом{230}, [D] натомість призвичаєного до м’якого, несуворого способу життя, такого, хто користується штучними фарбами і прикрасами за браком власної краси та вдається до інших того роду засобів. Це зрозуміло, і не варто над цим розводитись. Загалом з’ясувавши це, рухаймось уперед. Таке тіло на війні і за інших обставин додає ворогам відваги, а друзям і самим закоханим вселяє страх за нього. [E] Це настільки очевидне, що немає по­треби про це говорити. Тепер черга розглянути питання, яку користь або яку шкоду приносить для майна улюбленця спілкування із закоханим та його опіка. Тут зрозуміло кожному, особливо ж самому закоханому, що він дуже хотів би, аби улюбленець не мав наймилішого, найприємнішого і дорогоцінного майна. Закоханий волів би, щоб той був без батька й матері, без родичів і друзів, вважаючи, що вони стоять на заваді і ганять того за таке розпещене спілкування. [240] Заможного, власника золота або іншого майна закоханий матиме за недоступного, а якщо того й пощастить звабити, вважатиме, що такого нелегко буде тримати в покорі. Із сказаного виникає, що закоханий не буває задоволений, якщо його улюбленець володіє майном, і радіє, якщо той його втратить. Бажаючи якомога довше насолоджуватись спілкуванням з улюбленцем, йому хотілося б, щоб той якнайдовше залишався неодруженим, бездітним, бездомним.

Є на світі багато інших лих, але якесь божество [B] домішало до переважної більшості з них короткочасну насолоду. Так, підлесник — це страшний звір і велика згуба, однак природа домішала до лестощів дрібку дуже тонкої насолоди. Хтось може ганити гетеру за те, що вона шкідлива, а також багато інших істот і занять, [C] але в повсякденному житті вони приносять чималу насолоду. А закоханий не лише шкідливий для свого улюбленця, але й у щоденному побуті він просто-таки нестерпний. Адже є давня приказка, що ровесник радий ровесникові. Гадаю, що рівність віку дає однакові насолоди, а схожість вдачі породжує дружбу. Зрештою, навіть спілкування з ровесником може призвести до пересичення. З іншого боку, [D] немає нічого так огидного для будь-якої людини, як набридливість. Що ж до нерівності між закоханим і улюбленцем, то вона є значною. Коли старий і молодий все-таки дружать між собою, то старший за віком не бажає ні денно, ні нощно самохіть покидати молодшого, тому що йому не дає спокою якась внутрішня невгамовність, немов приховане жало, обіцяючи все нові й нові насолоди його зорові, слухові, дотикові, всім чуттям, якими він сприймає свого улюбленця, із задоволенням невідступно тому прислуговуючи.

А яку втіху, яку насолоду має улюбленець із того, що він проводить із залицяльником стільки часу? [E] Хіба не викликає в нього неймовірної відрази вигляд уже постарілого й відцвілого обличчя та й інші речі, про які навіть слухати неприємно, не те що постійно стикатися з ними, ще й до того під примусом. А цей безперервний нагляд і недовіра, оте оберігання від усіх і всього! А скільки доводиться вислуховувати безглуздих і перебільшених похвал, нестерпних докорів від тверезого, а від п’яного — ганебної лайки, бо такий не перебирає у висловах.

Поки хтось закоханий, він є шкідливим і надокучливим, а