Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

зустрічі. Раніше він цього не усвідомлював.

Доуз поклав книгу на стіл, запустив руку в кишеню піджака

і посунув Міллерові через стіл тонку чорну датаплівку. Міллер

узяв її.

— І що я на ній знайду?

— Тільки те, що можна підтвердити в офіційних реєстрах, —

відповів Доуз.

— Сфабриковані записи?

— Так, — Доуз вишкірився, і посмішка не зробила його

обличчя приємнішим. — Але це зробили не ми. Ви запитували

про бойове поліційне спорядження. Усе воно записане на

сержантку Полін Тріколосскі для переведення у загін

спецпризначення номер двадцять три.

— Загін спецпризначення номер двадцять три?

— Так, — кивнув Доуз. — Його не існує. І Тріколосскі не існує.

Спорядження завантажили в контейнери, списали з балансу

і доставили в порт. Корабель, що тоді стояв на тому причалі, зареєстрований на корпорацію «Ґато прето».

— «Чорний кіт»?

— Знайомі?

— Імпорт-експорт, звичайна собі фірмочка, — Міллер розвів

руками. — Розслідували їх щодо можливих зв’язків із «Локою

ґреґою». Але не знайшли нічого конкретного.

— Ви не помилилися.

— Маєте докази?

— То не моя робота, — похитав головою Доуз. — Але дещо має

вас зацікавити. На плівці є файли автоматизованого реєстру

з порту на Церері й на Ганімеді, куди прибув корабель. Різниця

у масі вантажу — якщо не рахувати витрат робочого тіла

реактора — три тонни. І час прибуття не збігається з нашими

розрахунками орбітальної траєкторії.

— Зустрілися з кимось у польоті, — сказав Міллер. —

Перекинули спорядження на інший корабель.

— Ось вам і відповідь, детективе. На обидва запитання.

Спорядження викрала зі станції місцева організована

злочинність. Щодо другого питання у нас записів нема, одначе, гадаю, можна припустити, що разом зі спорядженням перевели

і бійців.

— Куди?

Доуз підняв руки. Міллер кивнув. Перевели за межі Церери.

Справу закрито. Плюс очко команді хороших хлопців.

«Дідько».

— Я дотримав своєї частини угоди, — сказав Доуз. — Ви

поставили запитання. Я знайшов вам відповідь. Тепер ви

дотримаєте своєї частини?

— Припинити розслідування Мао, — кивнув Міллер. Це не

було запитанням, і Доуз не сприйняв це як запитання. Міллер

відкинувся на спинку крісла.

Джульєтта Андромеда Мао. Спадкоємиця корпоративної

імперії, яка перетворилася на кур’єрку ОПА. Переможиця

космічних гонок. Коричневий пояс, скоро отримає чорний.

— Та біс із нею, — нарешті вирвалося у Міллера. — Не те щоб я

збирався відправити її додому, якби знайшов.

— Правда?

Міллер підняв долоні в жесті, що означав « звісно, не

збирався».

— Вона миле дівчисько. Повна фігня, якщо ти вже виріс

і живеш своїм дорослим життям, а матуся наказує притягнути

тебе додому за вухо. Ця робота — халтурка від самого початку.

Доуз знову посміхнувся. Тепер його обличчя стало справді

приємнішим.

— Я дуже радий чути ці слова від вас, детективе. І я не забуду

про інші пункти нашої угоди. Коли ми її знайдемо, дам знати.

Маєте моє слово.

— Дуже ціную.

Запала мовчанка. Міллер не міг визначити, яка саме — дружня

чи ніякова. Певно, між ними було трохи і того, й іншого. Доуз

підвівся і простягнув руку. Міллер її потиснув. Доуз пішов.

Двоє поліціянтів по різні боки. Можливо, між ними і справді

було багато спільного.

Звісно, це не заважало Міллерові брехати йому в обличчя.

Він запустив шифрувальну програму на терміналі, під’єднав її

до комунікаційного обладнання нори й заговорив до камери:

— Пане, ми незнайомі, але дуже сподіваюся, що ви приділите

мені кілька хвилин вашої уваги. Я — детектив Міллер зі служби

безпеки «Зоряна спіраль». Працюю на Церері й недавно

отримав завдання знайти вашу доньку. Маю до вас кілька

запитань.

Розділ п’ятнадцятий. Голден

Голден у польоті витягнувся й учепився в Наомі.

Зорієнтуватися у просторі було складно — вони шкереберть

летіли крізь ангарний шлюз, не маючи